Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій
Його магія пронизувала все довкола, наче невидима нитка, що зв'язує кожне дерево, кожну травинку. Ліс жив і дихав цією магією, його енергія відчувалася в повітрі, легка і тепла, як сонячне світло, що грає крізь густі крони. Листя на деревах випромінювало м'яке свічення, ніби вбирало світло невидимого місяця та зірок. Птахи співали мелодії, які здавалися давніми заклинаннями, а кожен шепіт вітру в кронах дерев був як тиха, але мудра порада.
Мох під ногами світився блідо-зеленим світлом, і здавалося, що ступаючи ним, ти торкаєшся самої природи. Потоки води в струмку мерехтіли, наче в ньому розчинилися зірки, а кожна рослина в лісі була просякнута життєвою силою, доступною лише тим, хто знає, як її побачити та відчути.
Лісова магія була м'якою, але водночас потужною і незбагненною. Вона вливалася в кожну живу істоту, наповнюючи її життям та енергією. Тут час протікав інакше, і кожна мить була просочена мудрістю віків, прихованою в шелесті листя і далекому відлунні лісових голосів. Магія лісу була гармонією, її ритм був ритмом самої природи, і той, хто опинився в цьому місці, відчував, що стає її частиною, відчуваючи зв'язок із чимось вічним і незбагненним.
— Де ми? — тихо спитала я, боячись гучними словами зруйнувати магію, що витала в повітрі.
— Тут одне із джерел магії, — так само тихо відповіла мені архімагеса Марева.
— Я думала, що джерело — це споруда з каменів чи кристалів, — більшість джерел у книгах зображувалися саме так.
— Ходімо за мною, — архімагеса Марева усміхнулася і поманила нас із Демом до струмка.
Опустившись на землю біля широкої частини струмка, викладачка показала рукою на дно — воно все поросло сріблястими кристалами. Так ось що мерехтіло на сонці!
— Це водно-кришталеве джерело, Кетто, — пояснила мені викладачка. — Унікальний витвір природи. Можна випити трохи води з нього, вона знімає втому та відновлює запаси магії.
Ми напились із чарівного струмка. Вода в ньому була холодна, трохи солодкувата, з легким відтінком пряних трав. Вона справді зняла втому — лише кілька ковтків і я відчувала себе бадьорою, ніби проспала всю ніч, а не ходила лісом декілька годин, нагинаючись і присідаючи, щоб зірвати трави.
— Давайте поїмо, а потім продовжимо збирати трави, — запропонувала архімагеса Марева.
Ми не стали відмовлятися, бо встигли вже зголодніти. Розстеливши на м'якому моху покривало, ми дістали з кошика наш пізній обід: хліб, випечений з додаванням лісових трав, м'який сир та пиріжки з начинкою із гарбуза з прянощами. Зручно вмостившись на покривалі, я намазала сир на хліб і з насолодою вгризлася в нього. Їжа була неймовірно смачною, довкола чувся тихий шепіт листя та спів птахів, створюючи відчуття, що сама природа благословляє наш обід. Їжа на галявині була не просто трапезою, а справжнім єднанням із лісом, його магією та життєвою силою. Я поділилася своїми спостереженнями з Демом та архімагесою Маревою.
— Схоже, ти справді лісова, — усміхнулася мені викладачка. — Тому що я не відчуваю такого сильного зв'язку з природою, навіть при тому, що я ельфійка.
— Мабуть, ви маєте рацію.
Мені залишалося дочекатися повернення знайомого бабусі Амолін, щоб підтвердити це, але я й так розуміла, яку відповідь отримаю.
Пообідавши, ми пішли в дальню частину галявини, де росли дивовижної краси квіти. Побачивши їх, я завмерла в захопленні. Я тільки й робила, що захоплювалася всьому, потрапивши до Соммерінду! Але він справді був приголомшливим. А квіти ці були ще одним дивом природи. Яскравих кольорів, вони переливалися на сонці й зачаровували своїми витонченими формами, вони були ніби зіткані з самої магії. Свіжі та солодкі аромати їх проникали просто в душу. Кожна квітка здавалася живою, наповнюючи серце теплом та відчуттям дива. Я відчувала, що торкнулася самого серця природи. Навіть шкода було зривати їх, але викладачка сказала, що квіти потрібні для зілля та кулінарії.
— Вони ростуть спеціально для того, щоб допомагати нам, — архімагеса Марева усміхнулася, бачачи мою розгубленість. — Зцілювати та годувати. Природа їх не задля милування виростила.
Я розуміла, що викладачка має рацію, але все одно не одразу пересилила себе. Для мене ці квіти були живі, я відчувала, як по них тече енергія. Акуратно зриваючи кожну квітку, вдихаючи її солодкий аромат, я повільно наповнювала кошик, насолоджуючись єднанням із природою.
Ми так багато часу проводили в лісі, збираючи квіти та трави, що до приготування супів ми дісталися лише в останні дні нашого перебування в Соммерінді. Як би мені не хотілося уникнути цього, але я мала вивчити кілька супчиків заради рецепту соусу для Дема. Він дуже розраховував на мене.
— Насамперед я навчу тебе нашому традиційному овочевому супу на травах. Він простий. Цей суп перший, якому ми навчаємо своїх дітей. Так що ти впораєшся, люба.
Бабуся Амолін розклала на столі необхідні для приготування супу продукти, набрала повну каструлю води і, поставивши її на плиту закипати, почала пояснювати, як і що ми готуємо. Я з неохотою дивилася на кухонний стіл, завалений продуктами. Думка про те, щоб вчитися готувати, викликала в мене нудьгу та роздратування. Мені здавалося, що все це занадто стомлююче і нецікаво, і я насилу знаходила в собі мотивацію, щоб почати. Краще б я зварила кілька зіль, а не суп.
— Спочатку треба підготувати трави. Бери ножа, Кетто, і нарізай їх дрібно, — старенька вручила мені ніж, присунула кілька пучків свіжої зелені і я взялася за справу.
Літня ельфійка з доброзичливою усмішкою стояла поряд зі мною на кухні, її підказки впевнено спрямовували кожен мій рух. Повільно та терпляче вона пояснювала, як правильно нарізати овочі та додавати спеції, наголошуючи на важливості кожного інгредієнта. Голос її звучав м'яко, але наполегливо, він був сповнений багаторічної мудрості. Бабуся Амолін справді вміла пояснювати і робила це набагато краще за мою маму та моїх бабусь. Я уважно слухала її, намагаючись запам'ятати кожну деталь, і робила те, що вона говорила, відчуваючи підтримку та турботу у кожному слові. У повітрі повільно почав розноситися аромат супу, що готувався, і разом з ним — відчуття тепла і затишку, яке додало мені впевненості у своїх силах.
