Українська література » Фентезі » Страта - Марина та Сергій Дяченко

Страта - Марина та Сергій Дяченко

Читаємо онлайн Страта - Марина та Сергій Дяченко
погляду, спина після вчорашнього боліла немилосердно. А ще з’явилася можливість нарешті натягнути ковдру до підборіддя і все гарненько обміркувати.

Щодо нових вражень, то їй цілком вистачило побутових сценок під вікном. Стукіт дерев’яних підошов, хлюпотіння вилитих помиїв, пирхання коней, крики вуличних рознощиків — Семироль має рацію, все це дуже скидається на лубок, і, що цікаво, посилюється враження давно баченого — десь, колись, чи то в кіно, чи то в книзі...

У крамниці навпроти відбувався гучний «завіз товару». Кремезні селюки вчотирьох з натугою знімали з підводи величезну бочку (незрозуміло, якому пришелепі спало на думку використовувати її для перевезення будь-чого). А бочка, мабуть, була повна; ремені, перекинуті через плечі носіїв, тріщали, вулиця повнилася сопінням, лайкою і роззявами...

Ірена мимоволі подалася вперед, ліктями лягла на підвіконня. Надто вже колоритною видалася сценка...

Наступної миті якийсь ремінь, що утримував бочку у висячому положенні, лопнув. Селюк дивом устиг відскочити (ймовірно, він готовий був до такого повороту подій і тому відреагував миттєво). Бочка — так здалось Ірені — трохи повисіла, перехнябившись набік, важко перекинулася, але не тріснула (хороший бондар руку доклав!), тоді повільно і гуркотливо покотилася під ухил, погойдуючись і вихляючи туди-сюди боками, як зухвала танцюристка...

Роззяви кинулися врозтіч. Навіть Ірена інстинктивно сахнулася назад; вона бачила тільки бочку, яка набирала швидкості, важка і невідворотна, мов паровий коток. Вона перетинала вулицю по діагоналі, прямувала назустріч паркану або стіні...

Потім до її вух долинув зойк. Сповнений такого жаху і відчаю, що Ірену зросило холодним потом іще до того, як вона устигла забачити жінку, що кричала; там, на шляху бочки, опинився хтось, добре видимий роззявам — над натовпом пронеслося придушене зітхання...

Старенька у квітчастій хустці, що присіла перепочити під стіною — так і не зуміла встати, бо від жаху в неї віднялися ноги.

Ірені стукнуло в голові: треба заплющити очі. А ще краще — відскочити від вікна (на жаль, вона встигла заплющити очі й відскочити на секунду пізніше, невже їй судилося все це побачити і запам’ятати — хрускіт кісток, закривавлену хустку?..)

Бочка підстрибнула на камені.

Невловний рух. Темно-червоний плащ на чиїхось плечах, хмара пилу, зойк... Ірена розгледіла тільки плащ і руки. Довгі руки, що підхопили стару, ніби ляльку.

Якусь частку секунди їй здавалося, що бочка розчавить відразу двох. Дурну стару і чоловіка, який спробував урятувати її — ще більшого бевзя...

Ірена так і не заплющила очей.

Бочка бебехнулась об стіну.

Здригнувся трактир. Від удару бочка врешті тріснула й випустила з себе калюжу густого пійла. Але ніхто в цей момент не звернув на скоєне уваги. Якась жінка, що кричала з натовпу, проштовхалася нарешті уперед. Схопила в обійми живу, зовсім неушкоджену стару, тицьнулась обличчям у квітчасту хустку.

Високий світловолосий чоловік на мить обернувся. Ірена встигла побачити зосереджене, аристократично-бліде, зовсім молоде обличчя.

Ще хвилина — і в збудженому натовпі не залишилося ніяких аристократів. Розпатланий крамар бідкався над розбитою бочкою, бродячий пес жадібно хлебтав дармове вино, дехто з натовпу кинувся туди ж. Квітчаста хустка пливла, вибираючись із натовпу — старенька йшла, спираючись на руку дочки, що голосно ойкала і, здається, ще й доказувала щось на втіху роззявам.

Ірені згадався хлопчик, якого вона втримала від падіння в колодязь.

Щоправда, вихопити людину з-під бочки, що котиться схилом, куди складніше, ніж просто вчасно простягнути руку. Русявого панича, який у необхідну мить опинився в потрібному місці, запросто могло розчавити за компанію...

Ірена зітхнула. Вклалася у ліжко і сховалася під ковдрою до підборіддя — досить. Доволі на сьогодні вуличного вертепу. І без того всяка нісенітниця лізе в голову.

* * *

Семироль повернувся після полудня — мовчазний і спантеличений. Свою елегантну сорочку, яка втратила свіжість іще позавчора, він змінив на іншу — простору, з грубого білого полотна. Помітно було, що Семироля явно дратували куплені короткі оксамитові штани й черевики з пряжками, що їх він взув на босу ногу.

— Під ці штаненята ще панчохи належаться... — усміхнулась Ірена.

Семироль скривився:

— А ви керсетку за всіма правилами наділи?

Ірена погладила живіт:

— Як можна...

Талія її явно поширшала. В останні дні це не викликало ніяких сумнівів.

Семироль промовчав.

Обідали внизу, в харчевні; суп із курячим потрухом Ірена їсти не схотіла, зате ретельно обгризла куряче стегенце. Семироль замовив собі вина і випив сам майже увесь глечик.

— Спиваємось потроху, Яне?

— Ірено, треба поговорити...

У мовчанні вони повернулися до своєї кімнати. Ірена вловила цікаві погляди господаря й постояльців. Семироль зачинив двері на засув, відчинив натомість вікно, впустивши гомін із вулиці, сів на канапу з химерними підлокітниками:

— Ірено... Ви мали рацію. У цій так званій МОДЕЛІ щось не те...

Вона примостилася на ліжку. Простяглася, зручніше влаштовуючи спину. Початок непоганий...

— Я пройшовся містом... Перше враження... гм. Схоже, тут немає ні поліції, ні суду.

Ірена полегшено зітхнула. Ліхтарі, що б’ють світлом в обличчя, засліплюють, збивають з пантелику... «Не чиніть опір... Це поліція. Підведіть руки...»

Відгуки про книгу Страта - Марина та Сергій Дяченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: