Українська література » Фентезі » Львів самотніх сердець - Юлія Мельникова

Львів самотніх сердець - Юлія Мельникова

Читаємо онлайн Львів самотніх сердець - Юлія Мельникова
розумнику раббі Соломону Альґазі часом важко наздогнати його думку в польоті. Напевно, він мав на увазі щось інше…

— Дай Б-же, — шепнув до мене Елі, підводячись з килима, — щоб я помилився, і Шабті не з’їхав з глузду. Він прийшов, — додав брат ще тихіше, — не питай ні про що. Вранці! Дай йому виспатися, а вже тоді на свіжу голову…

Але вранці мені так і не вдалось побачити Шабтая. У англійський торговельний дім привезли нову партію товарів, батько покликав нас до крамниці, де я з Елі промарудились кілька днів підряд, як прокляті.

Шабті мовчав. Ми не стали його ні про що розпитувати.

Через тиждень до Ізміру приїхав батьків знайомий, якийсь Єремія Вайзель, купець з Польщі, теж великий любитель каббалістичних студій та колекціонер старовинних рукописів. Я його майже не знав, бачив, либонь, кілька разів у дитинстві, коли Єремія привозив свого сина, хирлявого блідого хлопчика, і не уявляв, що розмова з ним запам’ятається мені надовго.

Єремія з батьком сиділи на терасі, у внутрішньому дворику, пили міцнющу стамбульську каву з густими вершками та корицею, лускали підсмажений мигдаль і фісташки. Єремія привіз страшні вісті, в які дуже не хотілось вірити. Що загони Зиновія Хмельницького спустошили багато польських міст, де гинуть тисячі євреїв.

Неможливо описати мук, що вони терплять перед смертю, казав Єремія, звірства Ашура у порівнянні з ними — іграшки… Щасливі ті, кого лишень розрубали мечем і втоптали кінськими копитами в землю, чи всього-на-всього посадили на палю. Убиті мудреці Каббали, розграбовані синагоги, плитами з цвинтарів мостять шляхи…

— Елі, йди звідси, не пхайся до дорослих розмов, — зауважив батько, побачивши, що брат підслуховує. — Йди, йди, нема чого… І Леві поклич.

— Польського єврейства — скажу вам правду — практично не існує. Воно знищено майже повністю. Містечка стерті з лиця землі й спалені, а тих, кому пощастило врятуватись, вкрай мало, й вони переховуються в лісах, риють нори, наче дикі звірі, а малюків, що не загинули, віддали на виховання до кляшторів, — розповідав купець. — Жодної надії, що колись общини Польщі відродяться, немає, хіба що у Львові, де євреї зуміли відсидітися за стінами замку й відкупитись від Хмельницького. Правда, його загони спалили передмістя, бідноту, що не змогла зібрати достатню кількість золота.

— Прошу, ти ж знаєш, нам і так живеться тяжко, не розповідай тут про це, — попросив батько Єремію Вайзеля, — а то мій син Шабтай передбачив на 5408 рік велике лихо. Мало що про нас подумають у місті, не треба…»

Леві відклав перо набік. Доста на сьогодні, подумав він, вдивляючись у темне віконце. Лише у нього на весь турецький квартал горіла свічка, створюючи Осману Седе — тобто Леві — репутацію пристрасного читальника.

6. Очікування візиту раббі Нехемії Коена, для якого Леві приготував приманку — вельми рідкісний манускрипт. Знайомство Леві з Фатихом-Сулейманом Кепе, пані Сабіною з дому П’ястів та її служницею Маріцою. Інтриґи єзуїта Несвіцького

Леві не став довго міркувати. Крамничку його було відчинено в найкращому місці турецького кварталу. Розмістилась вона так, що кожен, хто вертався з ринку, конче мусив пройти повз колишню ювелірну майстерню, господар якої незадовго перед тим виїхав до Відня, й опинявся, навіть не бажаючи цього, біля яскравої вивіски «Осман Седе, книгар зі Стамбула. Чародійні рукописи. Старовинні речі».

Стосовно чарів Леві, звісно, переборщив, але позаяк львівські обивателі тягнуться до чорнокнижжя, чому б не спокусити їх зачарованими сувоями? Врешті-решт, правильне використання каббалістичних премудрощів здатне чинити дива. Тому він велів продублювати вивіску польською, розраховуючи, що відвідувачами «стамбульського книгаря» стануть не лише турки. Та й раббі Нехемія Коен навряд чи читає арабський шрифт, дивись, та й пройде повз крамницю, і весь план полетить шкереберть…

Розмістивши товар, Леві зняв з дверей великий замок, поставив на підлогу біля вікна дві китайські вази з вищереними драконами, що літають в небесах, аби привабити шанувальників східної розкоші, а на підвіконня виклав старий, почорнілий від часу фоліант, що мав свідчити про надійність його торговельного починку. Бо ж коли книгар не боїться викласти перед очі перехожим найкоштовніші речі, се значить, що грошей у нього вдосталь. Прискіпливо оглянувши крамницю, Леві вийшов на вулицю перевірити, як виглядають збоку його вивіска та вікно, і, переконавшись, що все в нього незгірше, як у інших, почав торгувати.


Пані Сабіна, в чиїх жилах текла кров польської династії П’ястів, уже давно й безнадійно нудилась. Усі розваги, що мали на меті відволікти її від власного нещастя, встигли набриднути.

Ні гойдання на небезпечних гойдалках, ні полювання з песиками на борсуків, ні прогулянки incognito міськими околицями не в змозі були її розважити.

— Маріцо! — гукнула Сабіна.

— Йду вже! — відізвався дзвінкий дівочий голос, і до покою зайшла молода служниця, наполовину волошка, наполовину русинка, що її взяла пані Сабіна з маєтку Бистриці. Чорнява, смаглява й лукава, ґраційна, наче сарна, з гарними розумними очима, Маріца цілком могла б зійти за молодшу сестру Сабіни. Господиня й служниця були навдивовижу схожі — обидві невисокі, з довгим чорним волоссям, з тоненькими «грецькими» носиками й маленькими ляльковими ніжками. Тільки на Сабіні була чудова шовкова сукня, «вранішня», ніжного кремового відтінку, а Маріца носила простенькі сукенки з білим фартушком, і замість золотого медальйона в неї на шиї висів хрестик, вирізаний з бука.

— Куди

Відгуки про книгу Львів самотніх сердець - Юлія Мельникова (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: