Львів самотніх сердець - Юлія Мельникова
Не було такого дня, аби Нехемія Коен не ходив на Поганку. А якщо таке й траплялось, тоді усі розуміли, що він або нездужає, або трапилось щось направду незвичайне. Турецькі крамарі зітхали — і чекали повернення Коена, святого чоловіка, у якого було стільки проблем…
Того дня, поки Леві марно чекав на появу раббі, майже до темряви не вішаючи замок на двері крамниці, Нехемія Коен вийшов з синагоги Нахмановичів і вирушив, ні, не на Погансько-Сарацинську вулицю, а до зовсім іншого місця, в костел єзуїтів. Де пробув майже до вечора, мало не спізнившись на читання «Маарів».
Які справи могли бути у благочестивого юдея, знавця Каббали з отим клятим «Орденом Ісуса»? Що пов'язувало Нехемію з патером Несвіцьким, якого навіть вельми екзальтовані католички вважали виродком? Зараз довідаєтесь. Кілька років тому, в 1663-му, львівські єзуїти домоглися того, на що так давно чекали, і про що довелось просити їхнього покровителя, графа Липіцького — єврейського погрому. Погром вийшов, на думку єзуїтів, невдалий, тому цю історію швиденько довелося зам’яти. Проте граф зачаїв на громаду, пограбування якої не принесло йому очікуваних грошей, страшну образу. Він обклав євреїв величезними податками, судив неправедно, вимагав хабарів, чинив таку сваволю, що чимало заможних купців поквапились залишити Львів. Ґетто убожіло на очах. Жадібний граф буквально висмоктував з євреїв гроші, як вурдалак кров, і чим довше це тривало, тим важче жилося на Староєврейській вулиці.
У синагозі без перерви підносились молитви, більше схожі на ляменти, де усі євреї — чоловіки, жінки, діти, у спільному пориві, не шкодуючи горлянок, вигукували покаянні рядки. За які гріхи Ти покарав нас, Господи, — голосили вони, — тим, що послав графа Липіцького?! Невже ти не накажеш польському королю відібрати у графа ключі від міста? Бо він замордує нас до смерті…
Одного разу молодий Нехемія Коен, стоячи в тіні свого великого діда, Давида Алеві, почув розмову двох купців, що приїхали з Едирне.
Вони згадали ім’я якогось Шабтая Цві, уродженця Ізміру, що мав неймовірну владу над євреями Осяйної Порти і навіть — страшно вимовити — однодумці мали його за Машіаха. Купці запевняли, начебто Шабтай — великий каббаліст і може виконати будь-яке бажання. Хочеш гору золота — будь ласка, хочеш стати великим візиром — попроси Шабтая, той виконає.
Нехемія насторожився. Що-що, а Каббалу не можна плутати з домашньою магією, використовуючи власні сили для вирішення мирських завдань. Навіть його дід, що бідував у молодості, волів голодувати, аніж промовляти заклинання, завдяки яким порожній стіл міг наповнитися вишуканими — і кошерними — стравами. Злидар, який жив на мізерну платню меламеда, зібрану такими ж нещасними батьками його учнів, Давид Алеві жодного разу не скористався з такого ганебного способу наситити шлунок. І онука навчав цьому.
Тому Нехемія з пересторогою поставився до пропозиції купців передати Шабтаю Цві лист від євреїв Львова, де вони просили змістити ненависного графа Липіцького й віддати керівництво містом в руки кожного, хто був би терпимим до іновірців. Але листа львівські євреї все ж написали, навіть вклали у нього три стеблини, вирвані з превеликою обережністю під вікном графського особняка, в невеликому рукотворному парку a l'anglaise, пильнованому лютими псами.
Уже тоді Нехемія передчував, що наслідки листа виявляться ще жахливішими, ніж знущання Липіцького, приятеля єзуїтів. Але лист потрапив до рук Шабтая Цві, він почаклував над травинками, прошепотів якісь незрозумілі замовляння, і в той же день граф Липіцький вмер наглою смертю. Його поховали, а плітки, що кружляли довкола його протистояння з євреями, встигли долетіти до вух єзуїтів, що більше, ніж інші, журились через втрату спільника. І оті три нещасні стеблинки, що впоминались усіма, хто навіть не був присутній при написанні листа Шабтаю Цві, стали вагомим доказом, що євреї занапастили графа чаклунськими замовляннями, взятими з таємничих «чорних книг».
Усі ознаки чорних ритуалів мають місце: травинки з парку, де ходив небіжчик, єврейські прокляття, наслані на графа в синагозі, врешті, лист з проханням до могутнього чаклуна допомогти душі Липіцького розлучитися з тілом. Тим паче, що останнім часом граф виглядав кепсько, і хтось сказав, що, можливо, йому пороблено…
Над євреями Львова нависло звинувачення набагато тяжче, аніж протермінування платежів. Відьмацтво! Чорна магія! Чарівні манускрипти, одне слово яких здатне вбити одним махом!
Ідея звинуватити раббі Нехемію Коена в проведенні жахливого обряду, що вбив графа, належала патеру Несвіцькому, єзуїтові, чоловіку жовчному, впертому, і до того ж запеклому антисемітові. Його давно бісило, що євреї Львова користувались згідно королівського указу (привілею) особливими правами.
Їх не можна охрестити силоміць, бо привілей дозволяв їм триматися батьківської віри. Звичайно, якщо хто-небудь з євреїв добровільно забажає перейти в християнство, щодо цього в привілеї нічого не було написано, але такі випадки траплялись зазвичай вкрай рідко. За все своє життя єзуїт Несвіцький лише один раз хрестив юдея, та й то номінального, хлопчика-знайду, що виріс серед поляків, не знаючи ні рідної мови, ні релігії. Сподіватися, що до одного хрещеного єврея невдовзі додасться ще один, для такого славетного сіяча віри, як єзуїт Несвіцький, було справжнім приниженням.
Крім того з Риму приходили тривожні листи. Над патером, що даремно витрачав свою місіонерську снагу, жорстоко насміхались приятелі по єзуїтській колегії, а начальство вимагало навертати євреїв. Несвіцький страждав. Коли він попросив у кардинала дозвіл вирушити в Азію проповідувати туркам, кардинал засміявся і сказав: навіщо вам їхати так далеко? У Львові живе чимало євреїв, візьміться за