Злодійка, яка смикнула лихо за косички - Майкл МакКланг

-- -- --

Він знався на своїй справі. Я не намагалася надто крутити йому голову. Розповіла обрізану версію правди. До мене зайшов Корбін, сказав, що має справу, яка може піти шкереберть. Сказав, що був на замовлення в Гол-Шен. Що клієнт спробував кинути його. Попросив доглянути за псом, якщо не з‘явиться до світанку. Ні, я не знаю, що це було за замовлення. Ні, я не знаю, хто був клієнтом, де в них була зустріч і чому хтось хотів його вбити.

Я з усіх сил намагалася переконати його, що кажу всю правду, дуже докладно розказуючи її частину. Я описала стан Корбіна, коли він прийшов до мене. Розповіла, що ми пили, спробувала пригадати слово в слово дещо з того, що він сказав. Я старалася, як могла, щоб виглядало ніби я неохоче розповідаю щось представнику закону, а той же час палаю бажанням розповісти, все що знаю, щоб про мене якомога швидше забули. І звичайно, я не сказала нічого, що могло мене в щось вплутати. Я ненав‘язливо давала зрозуміти, ніби в нас з Корбіном були спорадичні відносини інтимного характеру.

Я й словом не згадала про статуетку, еламнерця Гейруса і його посіпаку Боша. Залишила їх для себе. Якщо в це влізуть констеблі, то негідник просто зникне, якщо він цього ще не зробив. І всі інші статуетки теж зникнуть. Хоча я не думала, що він кудись збирався. Тільки разом з жабою.

Адже він був готовий вбити за неї.

Може Клюге здогадувався, що я затаїла частину правди, може ні. Його обличчя було неможливо прочитати. Він напустив на себе вигляд втомленого професіонала, чесної людини, яка намагається добре виконувати свою роботу, за яку їй надто мало платять. Він збирався проявити доброту до когось, хто випадково потрапив у неприємну ситуацію.

Ага.

В мене не було жодних сумнівів, що він кине мене в Хевлоцьку в‘язницю, якщо вважатиме, що це допоможе йому просунутися у справі. Різанина в брудному провулочку раптово перетворилася в смерть аристократа, хоча й знеславленого, і люди в яких достатньо впливу, щоб поховати Клюге в безіменній могилі – буквально – невдовзі піддаватимуть сумніву його кожен рух. Він відпустить мене, щоб побачити, куди я його приведу. Мені доведеться оглядатися через плече, куди б я в біса не пішла.

Коли Клюге нарешті відпустив мене помахом руки, перед цим нагадавши, що я буду потрібна для подальших допитів, в мене спітніли долоні. Він встав і провів мене до дверей, люб’язно поклавши руку не плече. Коли він протягнув руку, я потиснула її.

Як тільки його рука торкнулася моєї, в мене на потилиці волосся стало дибом, а по спині пройшов холодок. Я вийшла, вдаючи, що нічого не помітила. Вилаялася подумки.

Сучий син щойно використав на мені магію. Швидше за все тепер йому не було потреби висилати за мною хвіст. Він докладно знатиме де я, куди б я не пішла. Я надіялася, це все, що він зробив. Намагалася не думати про всі оті дрібні пакості, які можна було зробити простим потиском руки.

Поки я була всередині, труп Корбіна забрали, а більшість крові змили. Проте в повітрі досі висів сморід, а Кістка без ентузіазму завивав. Я забрала свої ножі в Джарвіса, який безсумнівно сподівався, що я їх забуду. Марні його сподівання. Вони були ідеально збалансовані під мене, й дорого мені обійшлися.

Клятий пес не переставав завивати, поки ми не відійшли на кілька кварталів. Я тягнула його за нашийник. Доведеться купити якусь мотузку. В мене від нього знов починала боліти голова.

-- Заради засохлих яєць Керфа, -- плюнула я, шокуючи добродушну бабусю, що проходила повз мене.

Еламнерцю Гейрусу доведеться почекати. Чорт, я навіть не могла ризикнути й повернутися додому, не позбувшись прощального подарунка Клюге. Мені була потрібна власна магія.

Я вирушила на кладовище. Пора побачитися з Хольгреном.

Розділ 5

Хольгрен Анградо перебрався на другий беріг ріки Оз і жив чортзна-де, на краю кладовища. І звичайно мені довелося пертися туди пішки. Жоден екіпаж не хотів мене підібрати, поки я тягнула за собою сорок кілограмів спотвореного шрамами пса, який пускав слину. Від Шовкової вулиці до Доньчиного моста було дві години ходьби, в найспекотніший, як мені здавалося, день року. Поки ми туди долізли, пропала решта ранку і в мене був мерзенний настрій. Принаймні Кістка перестав завивати.

Люсернійці майже нічим не відрізняються від інших, поки не йдеться про смерть. Я сама народилася у Белларіусі, тому не дуже розумію їхнє дивне зациклення на церемоніях і ритуальних обрядах та їхні своєрідні ідеї про потойбічне життя, але їм подобається.

В Люсернісі тільки одне справжнє кладовище: Місто Мертвих. Це величезний некрополь, що впирається в південний беріг ріки Оз. Його велетенська гексагональна стіна з алебастру, висотою в десять чоловік, тягнеться без кінця. Люди приходять відвідати, послати листи дорогим покійникам, проводять свята літнього сонцестояння. Як в кожному місті, тут є багаті дільниці й бідні дільниці. І як в кожному місті, якщо ти не платиш ренту, тебе викидають. Як наслідок, поля завалені трупами.

Тих, чиї сім‘ї не хотіли чи не могли заплатити щорічний податок на поховання, викопували, а їхні тіла без жодних церемоній звалювали на міський склад трупів. Що, наскільки я розумію, трохи так, наче тебе вигнали з цивілізованого чистилища і вкинули в якусь не надто приємну яму в одинадцяти колах пекла. Взявши до уваги сморід, в це легко повірити. Як на мене, мертвий це мертвий, а що буде з твоїм тілом не має ніякого значення, але як я вже казала, я не тутешня.

Хольгрен був єдиним магом, якого я знала настільки добре, що мені не хотілося з криками втекти від нього. Мені ніколи не зрозуміти, чому він вирішив поселитися поруч з полем заповненим трупами в різних стадіях розкладу. Але я ніколи його не питала. Боялася, що він може сказати.

Я тягнула Кістку по пильних дорогах, повз самотні халупи, що зрідка траплялися