Злодійка, яка смикнула лихо за косички - Майкл МакКланг

Звичайно, я не збиралася продавати жабу. Не зараз, і аж ніяк не Локвуду. Я просто хотіла викачати з нього інформацію. Сумнівно, що я чогось від нього доб‘юся; Локвуд вміє тримати рот на замку, саме тому підозрілі типи довіряють йому бути посередником. Але він може проговоритися.

За кілька хвилин з‘явився Локвуд, блідий, як мертвець чепурун в жовтому шовку і вибіленому мереживі. Він провів пальцями з манікюром по рідкому волоссю й облизав губи.

-- Амро, як ми домовлялися? Ти не можеш просто прийти…

-- Я можу робити все, що мені заманеться, коли через чувака, який займається укладенням контрактів, вбивають мого друга.

-- Що ти верзеш?

-- Корбін. Я говорю про Корбіна, Локвуде. Клієнт, з яким ти його звів, відрізав йому кілька важливих пальців, а тоді зарізав на смерть.

Його бліде обличчя набрало ніжно-зеленого відтінку.

-- Я ніколи… це… я не знаю, про що ти говориш.

Отже, Локвуд був посередником в цьому замовлені. Я й раніше здогадувалася про це, та тепер була твердо переконана.

-- Припини. Корбін був моїм другом. Його вбили через це. – Я на мить показала йому жабу. Якщо Гейрус вже знав, що вона в мене, я нічим не ризикувала. А Локвуду потрібно було показати, що я не просто мелю язиком. – Він помер за якусь кляту статуетку, бо його посередник не перевірив докладно клієнта. Це якщо ти взагалі не знав про все з самого початку.

-- Амро, запевняю тебе, я, гм, обачний в справах, наскільки це взагалі можливо. І я, образно кажучи, ніколи не отруїв би власну криницю. Шкода, що Корбін мертвий. Але я до цього не причетний.

-- На кого він працював, Локвуде?

-- Пробач. Я не можу допомогти тобі.

-- Не можеш чи не хочеш?

-- І те і інше.

Було видно, він мені більше нічого не скаже. Нічого. Я підкинула Локвуду ідею, що ще не знаю, хто був клієнтом Корбіна і, будемо сподіватися, направила його курсом на зіткнення з еламнерцем Гейрусом. Грошей Локвуду не бракувало; я була готова побитися об заклад, він витратить скільки потрібно, щоб провчити кого треба і зберегти свою репутацію чесного посередника. Чи з цього вийде щось путнє, я не знала. Але вважала, якщо замутити воду, це відверне увагу від мене. Як кажуть, в мутній воді простіше сховатися. Правда я плавати не вмію.

Стиснувши губи, я втупилася в нього. Він зустрів мої очі незворушним поглядом.

-- Якщо довідаюся, що ти мав з цим щось спільного, -- зашипіла я. – Пошкодуєш.

І вискочила з його задньої кімнати, грюкнувши дверима. Коли я йшла від магазина Локвуда, то рухалася бадьорим кроком. Це була гарна вистава. Може не достатньо добра для театру Кларіон, але достатньо добра. Я була певна, що Локвуд повірив мені.

Наступний візит був не таким приємним.

Розділ 7

Мрія Королеви Мей – це триповерховий будинок з червоної цегли на Дорозі Третьої Стіни, з пофарбованими на червоно віконницями й пишними квітами на кожному підвіконні. Він мав стільки ж спільного з халупами шльондр на Шовковій вулиці, як шовк з свинячим вухом, та все одно був борделем.

Дворецький одягнений в сюртук запропонував взяти мою торбу. Я відмовила і перейшла зі статечного холу з його обшивкою з темного дерева у розкішну, прохолодну світлицю.

Давно я тут не бувала. Вже встигла забути особливі смаки Естри в декоруванні. Кімната була велетенською, але їй вдавалося передати відчуття інтимності. Блідо-жовта мармурова підлога сяяла під кришталевими канделябрами, що світили цілодобово, а стіни були вкриті червоним атласом. Плюшеві дивани і крісла були розташовані навколо кімнати таким чином, щоб створити затишні куточки, які заохочували до розмов і близькості. Куди не кинь оком , скрізь прекрасні скульптури і картини. Вздовж однієї зі стін був розташований бар, пофарбований на темно дуб, а зверху рожевий граніт. В кутку стояв один з нових клавесинів, хоча зараз на ньому ніхто не грав. А в кінці величні, вкриті килимом сходи вели в кімнати нагорі. В загальному ефекті -- стримана показна розкіш.

Тут Корбін проводив доволі багато часу. Він приходив сюди заради жінки, з якою я збиралася побачитися, але також заради атмосфери. Мабуть, вона нагадувала йому красу, серед якої він зростав. Можливо Естра теж. З його слів, вони воювали, як павуки в банці, але він завжди повертався до неї. Це не були безтурботні відносини, але вони були… сталими.

Тільки три дівчини ліниво тинялися по світлиці. Ще навіть не був південь. Чорнобрива, зеленоока красуня встала і плавно рушила до мене. Її бліда шкіра була бездоганною. Її малинові губи були бездоганними. Груди, що випирали з корсета з китового вуса, були розкішними і бездоганними. Я доклала всіх зусиль, щоб не зненавидіти її.

-- Доброго ранку, -- сказала вона. – Вітаємо у Мрії. Бажаєте щось випити?

-- Я до Естри. В мене для неї новини.

-- В цей час мадам переважно снідає. Хто хоче її бачити?

-- Амра Тетіс.

-- І про що йдеться?

-- Про Корбіна. Скажи їй, що йдеться про Корбіна.

В її смарагдових очах щось блимнуло. Досконалі губи легенько сіпнулися, наче хотіли щось сказати або запитати, але стрималися. Цікаво. Вона зробила досконалий реверанс і плавно пішла геть. Я підійшла до бару і в літнього, одягненого в біле бармена попросила еля. Найдешевшого, що в них було. У Мрії все було найвищої якості, дешевого вони не тримали. Але я не горіла бажанням розповідати коханці Корбіна, що він мертвий. Я мусила випити.

Через кілька хвилин Чорнобрива, з нарочито спокійним обличчям, провела мене в розташовані на першому поверсі апартаменти власниці Мрії, Естри Хейг. Той самий смак, з яким була умебльована світлиця Мрії, тільки інтимніший, затишніший,