Обурливо гарна, або Ліки Його Високості - Ольга Обська · автор

Вузька гола лавка — єдиний елемент меблів карцера — не найзручніше місце для сну, але через брак кращого, довелося прилаштуватися на її жорстку поверхню. Нехай заснути у Сніжани не вийде, але кілька годин, проведених у горизонтальному положенні, дадуть м'язам відпочинок. Їй треба було хоч трохи відновити сили — ранок обіцяв бути не найкращим.

З півзабуття Сніжану вирвали голоси та звуки кроків. У повній тиші слух загострився настільки, що вона змогла розібрати тиху розмову людей, які неквапливо наближалися до дверей карцера. Розмовляли двоє. Чоловічий голос Сніжана впізнала одразу — він належав настоятелю. Жіночий, як невдовзі стало зрозуміло, — Матінці-настоятельці жіночого ордену, яка особисто прибула по Сніжанину душу.

— Гадаю, ритуал очищення краще провести прямо тут, у нашій обителі, — сказав настоятель, — тоді дорога до жіночого ордену пройде спокійно. Діва дуже зіпсована, схильна до безлічі пороків. Боюся, вона може завдати вам, Матінко, багато клопоту і неприємностей, якщо якнайшвидше не втихомирити її бунтівну заблудлу душу. Я вже наказав підготувати все необхідне для ритуалу.

— Дякую вам, Батьку. Ви як завжди мудрі та завбачливі.

За хвилину двері карцера відчинилися. Очі обпалило світло, що увірвалося у тісний простір камери. Добре, що воно було досить тьмяним. Кілька секунд інтенсивного кліпання і пелена сліз зійшла, даючи роздивитися тих, хто до Сніжани завітав.

Матінка-настоятелька виявилася невисокою кругленькою старенькою пані. На вигляд досить добродушною. Її довге сиве волосся було заплетене в дві коси і укладене на голові акуратним півколом. Їй зовсім не личила чорна безформна накидка до підлоги. От якби Матінці твідову спідницю і світлий кардиган крупної ручної в'язки — виглядала б як мила бабуся, яких знімають у рекламі молочних продуктів.

Настоятелька з'явилася не одна. За її спиною, смиренно опустивши очі в підлогу, стояло п'ять молодих дівчат. Мабуть, це сестри-послушниці жіночого ордену. Всі в однакових темних спідницях до підлоги та світлих глухих блузах з високими комірами до підборіддя. У кожної з шиї звисав круглий медальйон, майже такий самий, як носили юнаки-послушники. Тільки трохи менший за розмірами.

Матінка уважно вивчила Сніжану. У погляді читався осуд, коли він ковзав по коротенькому халатику. Але коли дійшов до босих ніг, співчуття пом'якшило її обличчя.

— Ходімо, дитино моя, — настоятелька взяла Сніжану за руку і повела за собою. Сестри йшли слідом. — Як тебе звати?

Називати справжнє ім'я не хотілося. Чуття підказувало, що не варто розкривати Матінці всі карти — розповідати, що насправді Сніжана, м'яко кажучи, не місцева. Йоханнес називав її Бель. Чому б не скористатися його ідеєю?

— Анабель, — представилася вона.

— Гарне ім'я. Тобі пасує, — м'яко промовила Матінка.

Вона привела до просторої світлої кімнати, розташованої на першому поверсі. Перший поверх — це добре. Якщо Сніжана не придумає нічого кращого, спробує просто втекти. У кімнаті було кілька арочних вікон. Вчора вона вже встигла зрозуміти, як вони відчиняються.

З меблів спостерігалася лише пара лав, розташованих уздовж стін, куди кивком голови і веліла прилаштуватися сестрам Матінка.

— Тут проведемо обмивання і переодягнемо тебе до ритуалу. Якщо потрібно, можеш ненадовго відійти у вбиральню, — настоятелька вказала на непримітні бічні двері.

А це було дуже до речі. Сніжана була вдячна, що Матінка попіклувалася про таку важливу деталь. Сніжана поспішила до місцевої вбиральні, морально готова, що картина може їй не сподобатися. Чекала побачити середньовічну екзотику на зразок нічних ваз або навіть просто дірки у підлозі. Але, на диво, виявила, що у вбиральні є якась подоба водопроводу.

Коли повернулася до кімнати, її вже чекали з одягом. Одна з сестер тримала в руках спідницю, інша — блузу, третя — взуття: досить акуратні на вигляд черевички з м'якої шкіри на зручному низькому підборі. Ось їм Сніжана дуже зраділа.

— Сестри, омийте діві ноги, — скомандувала настоятелька, підводячи Сніжану до невеликого коритця з водою. Судячи з пари, що клубилася над ємністю — вода тепла.

— Дякую, я сама, — Сніжана примостилася на лаву і опустила ступні в коритце. Яка насолода! Мммм…

Матінці самодіяльність майбутньої послушниці не дуже сподобалася. Сніжана помітила, як невдоволено підібгалися її губи. Однак вона змогла швидко впоратися з емоціями і заговорила м'яко:

— Це традиція. Сестри омивають ноги своїй майбутній сестрі перед ритуалом очищення.

Настоятелька кивнула послушницям, і ті, обступивши коритце, почали розтирати ступні чимось на кшталт мочалок. Приємно, звичайно, але Сніжана чудово впоралася б і без сторонньої допомоги.

— Дитя моє, я бачу, ти сильно напружена, — настоятелька присіла поряд і взяла Сніжану за руку. — Даремно боїшся. Всі ці чутки про те, наскільки страшний ритуал очищення душі, лише чутки. Їх розпускають безбожні. Тебе поставлять у центр священного кола і тричі здійснять помазання. І все. Я нанесу магічні олії на твій лоб і кисті. Ти відчуєш заспокоєння та умиротворення. Порочні думки покинуть тебе. Ти забудеш, що значить мучитись непристойними пристрастями.

Правду кажучи, звучало зловісно. Ці олії, схоже — місцеві психотропні засоби. Настоятелька ніби вкладиш-інструкцію до галоперидолу прочитала. Сніжані категорично не хотілося відчувати дію цих підозрілих магічних олій на собі. Стати слухняною бездушною лялькою? Спасибі, але ні! Треба тікати. Вибратися з обителі, перечекати десь у тихому місці три дні, поки Йоханнеса не випустять з карцера, а потім знову крадькома пробратися сюди, в обитель, і навідатися до нього в келію. Він цю кашу заварив, йому й відправляти Сніжану додому назад!

Послушниці закінчили омивання і ретельно розтерли ноги рушником. Після чого Сніжані дозволили взутися. Черевики зручно сіли на ногах. Яке щастя нарешті знайти взуття.

— Сестри, допоможіть Анабель переодягтися, — наказала настоятелька, а сама вийшла перевірити, чи все готово до ритуалу.