Обурливо гарна, або Ліки Його Високості - Ольга Обська · автор

Щойно Сніжану залишили одну, вона спробувала підвестися. Слабкість відчувалася у всьому тілі, але їй вдалося принаймні сісти на ліжку, звісивши ноги. Перечекала напад запаморочення і, тримаючись рукою за ніжку підлогового світильника, все ж прийняла вертикальне положення. Відразу намітила собі ціль — вікно. Про втечу поки що не думала. Куди тікати? Але розвідати обстановку не завадить.

Крок за кроком — ступала босими ногами. Взуття, на жаль, ні свого, ні чужого Сніжана в келії не виявила. Але потроху поверталася здатність рухатися. Вона допленталася до кам'яного підвіконня, сперлася на нього і почала вдивлятися в темряву. Насамперед підняла голову, щоб вивчити візерунок зірок на небі. Ні, вона зовсім не впізнавала його. До цього моменту в серці ще жевріла надія, що вона знаходиться у рідному місті, просто стала об'єктом великого розіграшу. А що? Від Вітьки Кабанського, жартівника-однокурсника, та його недоумкуватої компанії чого завгодно можна чекати. Підпоїли, відвезли кудись на околицю, найняли акторів. Але ні, акторів найняти вони, звичайно, суто теоретично могли, але навряд чи їм під силу перетасувати зірки на нічному небі.

Отже, Сніжана тут таки через ритуал, проведений Йоханнесом. Чому саме вона? Наскільки Сніжана зрозуміла, у планах хлопець не мав переміщати до себе в келію справжню дівчину. Йшлося про видіння, пояснюючи сучасною мовою — про віртуальний об'єкт. Але щось у Йоханнеса пішло не так. Причому, сильно не так. Сніжана перемістилася і зазнала якогось ментального впливу. Інакше як пояснити, що вона розуміє місцеву мову і навіть сама може нею розмовляти?

Як не дивно, хоч саме Йоханнес був винуватцем того, що сталося, Сніжана на нього не сердилася. Принаймні не сильно. Десь навіть співчувала. Це ж катування — довге утримання у такому віці. Не дивно, що хлопець шукав способи «заспокоїти плоть, що жадає розрядки».

Тепер ще й покарання отримає. Хотілося вірити, що не надто суворе. Йоханнес ще потрібен був Сніжані живим, адже він повинен повернути її додому. І бажано якомога швидше. Завтра у Сніжани залік із загальної хірургії. Професор Черняк власноруч зробить їй харакірі, якщо вона не з'явиться.

Та й грець із ним, зі Черняком. Якщо Сніжана до ранку не зникне звідси, тут на неї взагалі сумнівні пригоди чекають. Цей обіцяний зловісний ритуал очищення. На його тлі харакірі від професора хірургії здавалося квіточками.

План дій дозрів швидко — знайти Йоханнеса і переконати його повернути її додому. Чекати послушника у його келії марно. До ранку він сюди не прийде, інакше б Сніжану тут не залишили. А якщо гора не йде до Магомета, то, значить, Магомету доведеться йти до гори. Але як? Сніжану замкнули.

Очі трохи звикли до темряви за вікном і змогли розрізнити деякі деталі. До землі метрів зо п'ять. Двір вимощений камінням. Якщо вистрибнути з вікна — одними синцями не відбудешся. Скрутити мотузку з підстилки, яка виконувала роль матраца? Небезпечно. Сніжана розуміла, що беззвучно покинути келію через вікно в неї навряд чи вийде. А якщо вона приверне увагу послушників, то наслідки можуть бути непередбачуваними. Та й який сенс в тому, що вона вислизне звідси непоміченою? Куди попрямує? Де шукатиме Йоханнеса?

Була, звичайно, ще одна ідея — знайти записи, про які говорив послушник. Може, вийде в них розібратися і самостійно провести ритуал повернення? Надія слабка, але спробувати варто.

Щоб обшукати келію багато часу не знадобилося. Скриня виявилася замкненою, зате на столі знайшовся аркуш, поцяткований символами. Імовірно, це і є той самий рецепт виклику віртуальної жінки для «заспокоєння плоті, що жадає розрядки», і можливо навіть, на аркуші є інструкція, як цю жінку повернути назад, та от тільки Сніжана не розуміла зміст написаного. Або їй взагалі не дано читати місцевою мову (лише розуміти усне мовлення), або записи зроблені з використанням особливого тайнопису.

Сніжана акуратно склала аркуш і заховала в кишені халата — про всяк випадок. Що робити далі — не знала.

Вона повернулася до ліжка. Сіла. Завмерла у задумі. У тиші ночі виразно стало чутно інтенсивний шурхіт під дверима. Хм, схоже, довготелесий з козлиною борідкою, якого залишили стерегти її, припав до замкової щілини і підглядає за неї. Здав свого побратима, а сам, вочевидь, підвернися йому слушна нагода, був би зовсім не проти пуститися на всі заставки.

Якщо на Йоханнеса Сніжана майже не сердилася, то козлинобородий викликав найгірші почуття. Всі біди, що трапляються у великих і маленьких колективах, саме через таких підлих стукачів.

Може, спробувати використати цього слизького продажного типчика? Через брак кращих ідей, схопилася за цю.

Сніжана підійшла до дверей і легенько постукала:

— Брате Паулусе, — здається, так його називав настоятель? — Можеш принести мені води? Вмираю від спраги.

Шурхіт під дверима посилився. Мабуть, довготелесий відсторонився від замкової щілини і прийняв вертикальне положення. Розрахунок був на те, що якщо жінки — явище в чоловічій обителі рідкісне, то Паулус не стримається перед спокусою тісного контакту під приводом дати бранці напитися.

Хитрість спрацювала. Сніжана почула по звуку кроків, що він віддаляється від дверей. А за кілька хвилин у замковій щілині вже прокручувався ключ. Довготелесий зайшов у келію з глиняною ємністю у руках.

— Дякую, — чемно кивнула Сніжана, приймаючи посудину. У її інтересах було якісно відігравати роль смиренної діви.

— Не міг же я дозволити цілительці померти від спраги, — виділивши інтонацією слово «цілительці», розреготався довготелесий.

Його очі жадібно блукали неприкритими частинами тіла Сніжани. Ох, як же хотілося вдарити його по мерзенній фізіономії, але вона стрималася. Повільно цідила воду, підмічаючи важливі деталі. А саме, куди козлинобородий помістить ключ від келії, який поки що тримав у руці. Ключ перекочував у кишеню штанів.

— Мені шкода, що через мене брата Йоханнеса буде покарано, — Сніжана на мить відірвалася від посудини. Подивилася поверх неї на довготелесого. — Ти не знаєш, яке покарання призначив йому Батько-настоятель?