Небесний Легіон - Наталія Глушко

Фортеця Старфолл дихала тривогою. Кам'яні мури, що не раз стримували штурми ворогів, тепер, здавалося, перетворилися на пастку для тих, хто шукав у них прихистку. На подвір’ї, залитому мінливим світлом смолоскипів, метушилися солдати. Тіні на їх обличчях підкреслювали напруженість, яка проникла в кожен куточок фортеці.

Комендант Дантір, широкоплечий чоловік із густими сивими пасмами, що обрамляли його обличчя, йшов із вежі впевненими кроками. Його чоботи глухо ступали по кам’яній підлозі, зливаючись із відгомоном голосів. У руках він стискав руків’я меча, і ця поза говорила про те, що він готовий до будь-якого розвитку подій.

—Капітане Грейс, доповідайте,—наказав Дантір, помітивши свого ад’ютанта біля сходів.

Капітан Грейс, молодий офіцер із завжди зібраним виглядом, стояв з пергаментом у руках. На його обличчі виднілася тривога, яку він намагався приховати за офіційною маскою.

— Сер, вхід до підземного тунелю в південному крилі зламано. Ми виявили сліди, які ведуть до виходу на річку. Двоє солдатів, які чергували там, вбиті. Схоже, вони намагалися зупинити диверсантів,—голос Грейса був чітким, але ледь помітне тремтіння видавало напругу.

Дантір нахмурився, провів рукою по бороді, ніби намагаючись зібрати думки. Він повернув голову до південного крила фортеці.

— Тунелі… — пробурмотів він, більше до себе, ніж до ад’ютанта. Його очі прослідкували за напрямком до річки, яка ховалася за деревами і туманом. — Це не просто диверсія. Вони хочуть замкнути нас зсередини і взяти в облогу.

Він раптом зупинився, наче блискавка пронизала його думки.

— Капітане, ви впевнені, що всі склади і арсенал під надійною охороною?—голос коменданта був сталевим.

— Так, сер. Ми посилили пости після виявлення зламу,— відповів Грейс.

Дантір на мить закрив очі, обдумуючи ситуацію. Потім його голос змінився на тихий, але напружений.

— Цього може бути недостатньо. Якщо вони вже дісталися тунелів, значить, у фортеці є щур.

Підземелля Старфоллу, глибокі й похмурі, ховали в собі тисячі нерозказаних історій. Їхній вологий холод здавався живим, торкаючись шкіри кожного, хто наважувався ступити в цей лабіринт. Тьмяне світло смолоскипів на стінах лишалося позаду, поступаючись мороку, який заполонив тунелі. Кам’яні стіни, вкриті слизом і мохом, дихали старовиною. Тут, у підземеллях таїлося багато подій.

У найдальшому кутку тунелю, де звук дзюркотливої води заглушав навіть кроки, прихований тінями, сидів агент Хелдору. Його темний плащ злився з оточенням, а постать залишалася нерухомою, наче стала частиною стіни. У руці він стискав стару мідну монету на шкіряній мотузці, яка здавалася звичайним амулетом, але в її серці пульсувала магія.

Агент озирнувся, прислухаючись до кроків, що ледь долинали здалеку. Холодне повітря ніби обтягувало його легені. Він підніс монету до губ і прошепотів:

— Я всередині.

Монета засвітилася тьмяним бурштиновим сяйвом.. Її поверхня наповнилася тонкими, схожими на павутину, тріщинами, які мерехтіли у напівтемряві. З амулета долинув голос Сандри Тенбрік. Її слова, холодні й відточені, ніби лезо, прорізали тишу.

— Чудово. Що тобі вдалося з'ясувати?

— Південне крило охороняють удвічі сильніше,— відповів агент, говорячи ледь чутно.— Попередньо, вони не знають, що ми вже проникли в тунелі. Комендант, здається, щось запідозрив.

— Він почне підозрювати ще більше, коли наші диверсанти запустять другий етап плану,— відповіла Сандра. Її голос був спокійним, але в ньому звучала прихована загроза.— Влаштуйте пожежу в арсеналі. Це посіє паніку і змусить їх діяти хаотично.

Агент затримав дихання.

— Але маг Еліріус,— почав він, не приховуючи тривоги,— може втрутитися. Його закляття здатні швидко локалізувати вогонь.

Сандра замовкла на мить, обдумуючи почуте. Її голос зазвучав трохи інакше, майже вдоволено.

— Еліріус…— вона зробила паузу.— Він стане проблемою лише для тих, хто не знає його слабких сторін. Ми вже маємо спосіб нейтралізувати його. Тобі лише потрібно виконати свою частину роботи.

Агент кивнув, хоча знав, що Сандра цього не побачить. Його пальці нервово стискали амулет.

— Зрозумів. Переходжу до наступного етапу, — промовив він і сховав монету за пазуху.

Як тільки сяйво згасло, темрява знову поглинула його. Агент ще раз озирнувся навколо, перевіряючи, чи його хтось не помітив. Здалеку чувся звук води, що дзюркотіла по старих жолобах, а десь у далині чулися слабкі звуки, ніби хтось крокував.

Він рушив далі тунелем, вивчаючи кожен камінь стіни. Його хода була майже безшумною, і тільки подих нагадував про присутність живої істоти.

Десь попереду, в іншій частині тунелю, посилилися звуки. Було чутно, як група ларійських вартових проходила поруч із південним крилом. Їхні голоси і брязкіт обладунків заглушили інші звуки, але агент зберігав спокій.

Він зупинився за поворотом і дочекався, поки кроки затихнуть. Дихання його стало майже нечутним, а хода— впевненою. У цьому темному лабіринті він був господарем, і тепер кожен крок наближав його до виконання місії.