Ми - дракони - Тала Тоцка

***

Івейна стояла на невисокому, нашвидку збитому помості, опустивши голову. Сонце світило особливо яскраво, і в неї ніяк не виходило дивитися прямо, не мружачись, тому вона вважала за краще взагалі ні на кого не дивитися — ні на Рассела, що завмер під самим помостом, ні на матусю, що дивилася на Ів із застиглим в очах жахом, ні на їх світлостей, що стояли на балконі прямо навпроти місця страти.

Вранці їх з Ейнаром розбудив вартовий і слізно благав його високородіє забратися швидше, тому що скоро повинні були з'явитися центуріони, щоб зняти з камери магічні замки. Ейнар весь час озирався, а Івейна дивилася йому вслід, вчепившись за ґрати, бо ноги її зовсім не тримали.

Центуріони не забарилися з'явитися і, як і припускала Ів, насамперед знову перевірили її на наявність магічних артефактів. Потім її привели на палацову площу, де вже готовий був поміст, і де зібралася, напевно, вся Леарна.

Останній раз в Героні стратили за чорну магію років сімдесят тому. Не те, щоб леарнці були такі кровожерливі, швидше навпаки. Івейна помічала на собі співчутливі погляди і вловлювала гучне перешіптування городян: «Така молоденька... Та бути такого не може...Тут точно якийсь підступ, не хвилюйся, люба, наш король що-небудь придумає... Та де це бачено, щоб дітей за витівки страчували?» — і все в такому дусі. Іві була невимовно вдячна геронцям, але розсудливо не подавала виду, що чує, про що йде мова.

Їй зачитали вирок — все той же — і оголосили вид страти. Їй мали відрубати голову. Оскільки кати в Леарні давно вивелися за непотрібністю, — якщо і потрібно було закликати до порядку когось із геронців, що зарвалися, з цим цілком могли упоратися королівські магістри, — роль ката мав виконати Третій Центуріон. Він стояв, спираючись на величезний меч, сонце відбивалося в сталевому лезі і сліпило Івейну ще сильніше.

— Вирок належить привести у виконання, — оголосив Перший Центуріон. Третій все з тим же непроникним виразом обличчя взявся за рукоятку меча.

— Тату, — крикнув Ейнар. Івейна крадькома поглянула на нього, піднявши голову, він був зовсім блідим — зроби що-небудь!

— Високоповажні центуріони, я вимагаю відстрочення, — почав Сагідар, але його обірвав Перший Центуріон.

— Не бачу причини, за якими слід відтягувати страту, ваша світлосте.

— Ми повинні дочекатися його величність аміра Еррегора Болігарда, вони разом з наслідним принцом вже на півдорозі до Леарни, — Сагідар насилу стримував роздратування, хоч і розумів, що центуріони всього лише діють за законом, і присутність аміра зовсім нічого не змінить. Королева схлипнула і вхопилася за руку чоловіка.

— Невже нічого не можна зробити, любий?

— Я вже навіть не знаю, король я тут чи ні, — гірко мовив Сагідар. Перший Центуріон тільки зібрався заперечити, як заговорила Івейна, і щоб почути її тихий голос, на всій площі запанувала дзвінка тиша.

— Я прошу у високоповажних центуріонів дозволити мені озвучити моє останнє бажання. Адже цей пункт ще поки ніхто не відміняв, чи не так, сенори центуріони?

Всі три жандарми переглянулися, Перший Центуріон стиснув губи в тонку нитку і стримано кивнув.

— Звичайно, сенаріно, будьте люб'язні, бажайте.

— Ейнаре, — голос дівчини пролунав напрочуд дзвінко. Принц скинув голову, — поцілуй мене...

Ейнар зістрибнув з балкона, на якому стояв разом з батьками, і з легкістю злетів на поміст. Рассел з надією втупився в них, але Івейна вперто уникала зустрічатися поглядом зі своїм кровним. Ейнар обійняв Іві за плечі.

— Я приніс кинджал, Ів, — сказав він ледь чутно.

— Добре, — кивнула вона і підняла очі. І здивувалася, зустрівши погляд, наповнений болем і, як не дивно, очікуванням.

— Зроби це, Іві, я прошу тебе, — раптом сказав Ейнар, стискаючи долоні, — якщо це врятує тебе, я не просто прошу, я вимагаю!

— Про що ти, Ейнаре? — відсахнулася дівчина, але принц не випустив її, а лише сильніше стиснув в обійми.

— Я знайшов вчора в бібліотеці книгу, перед тим, як прийти до тебе. Цей кинджал, що дала тобі відьма, зветься Драконяче Жало, його застосовують в чорній магії, коли для обряду потрібна кров дракона. Я не знаю, навіщо вона тобі знадобилася, але я хочу, щоб ти скористалася ним, Ів.

Івейна смикнулася, але сталеві руки Ейнара міцно тримали її, центуріони стурбовано переглядалися, Рассел вчепився пальцями в краї помосту.

— Ні, Ейнаре, ні, — вона впиралася долонями в його груди, але принц продовжував шепотіти, схилившись так низько, що майже торкався губами її волосся.

— Будь ласка, Іві, я не зможу без тебе жити. Я знаю, що це потрібно тобі, інакше ти ні за що б не погодилася. Ів, благаю... я кохаю тебе!

Івейна підвела голову і в подиві витріщилась на принца. Той дивився на неї пронизливим, немигаючим поглядом, а потім сумно посміхнувся. — Бачиш, який я ідіот? Скільки років кохаю тебе, а зрозумів це лише коли усвідомив, що можу тебе втратити.

— Я теж кохаю тебе, Ейнаре, — Івейна провела долонею по темному волоссю, а потім обвила руками і притиснулася до його губ, що кривилися в гіркій усмішці. Ейнар миттєво відгукнувся і вже сам затягнув поцілунок, обіймаючи дівчину.