Ми - дракони - Тала Тоцка

— Ти сильна, і ти найкраща на світі для мене, для твого батька, для твоїх братів, — Міррель підійшла і сіла поруч, її силует іскрився і переливався так, що навіть було боляче очам, але Іві змушувала себе не мружитись. — Еррегор любить тебе, донечко, навіть не знаючи, хто ти.

— Він більше любить мою матусю, — простодушно відповіла Ів і зараз же осіклася, затиснувши рот долонею. Але Міррель лише тихо розсміялася, і її сміх звучав, як дзюрчання струмочка. Іві недовірливо глянула на неї: — Ви… Ви не ображаєтесь?

— За що ж мені ображатися, донечко? Тона чудова жінка, я в боргу перед нею. Вона виростила мою доньку як свою, я знаю, як вона тебе любить. І як кохає Еррегора.

— А хіба ви не ревнуєте? Ви хіба не кохали батька?

Міррель знову засміялася і обійняла Івейну, і її знову огорнуло тепло, в якому хотілося ніжитися нескінченно. Івейна закрила очі і сховала обличчя на грудях матері.

— Я і зараз його кохаю, і хочу, щоб він був щасливий. Моя сестра принесла йому і всім нам багато горя, тому я хочу, коли все закінчиться, щоб вони були разом, з Тони вийде гарна аміра.

— Все закінчиться дуже скоро, матінко, — пробурмотіла Ів, зариваючись з головою в іскристий одяг, — мене скоро стратять.

— А ти не дай себе стратити, — Міррель підняла її за підборіддя і змусила подивитися їй в очі, — зроби те, що тобі сказала Сибілла.

— Але я не можу обрати! — Іві знову мало не розплакалася. — Сибілла сказала, що я повинна вбити когось із дорогих мені драконів!

— Сибілла мудра жінка, хоч і відьма, — трохи суворо сказала аміра, — ти неуважно слухала її, донечко. Вона сказала, що справжнє кохання жертовне, і тільки кров зможе пробудити магію твого амулета.

— Але ким мені пожертвувати? — Ів підняла на матір заплакані очі. — Я не можу, я люблю їх усіх однаково!

— А це нехай тобі підкаже твоє серце, — посміхнулася Міррель і акуратно підхопила сльозинки, що бігли по щоках Іві, — адже воно у тебе таке велике і добре, як і повинно бути у дракона.

— Я ніколи не думала, що я теж дракон, — розмазуючи по щоках мокрі доріжки, зізналася Івейна.

— Звичайно, дракон, — її знову огорнуло тепло, це Миррель міцніше притиснула її до себе, — і дуже сильний дракон. Ми не обертаємось, зате завдяки нам наші чоловіки знаходять силу обертатися і літати. Це куди важливіше, ніж пихкати вогнем! — вони переглянулися і розуміюче посміхнулися. Міррель знову обійняла Івейну. — Коли я дізналася, що вагітна, наш девін Сардим дуже розсердився на Еррегора, колись він був закоханий в мене, я знала це, але я покохала Еррегора. Ти б бачила свого батька в молодості, донечко, як можна було в нього не закохатися? А Сардим потайки від чоловіка приніс мені відвар з зілля, щоб я позбулася дитини, від тебе, моя дівчинко, — вона погладила Івейну по голові, — тому що ти була дуже сильна, а я ще не встигла відновитися після народження Севастіана. Я не стала пити той відвар, як він мене не благав, і нічого не розповіла Еррегору.

— Ви знали, що помрете? — підняла голову Ів.

— Так, — кивнула Міррель — знала. І зараз би вчинила так само, я така щаслива, що ти у мене є, моя дорогоцінна дівчинко! А ти лягай спати, набирайся сил.

— Ви тільки не йдіть, матінко, — пробурмотіла Івейна, сповзаючи до неї на коліна і при цьому не випускаючи руку Ейнара.

— Я буду тут, спи, — по щоці Івейни пробігли ледь відчутні хвилі, немов подув легкий вітерець, і вона миттю заснула.

Коли Івейна відкрила очі, вузьке вікно прорізали сонячні промені, вона лежала, притулившись до Ейнара, а той обіймав її крізь прутття решітки, і нічого більше не нагадувало про той дивний сон, який наснився їй вночі.