Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Вони розуміють, що ми будемо чекати їх зі сходу. Вони вважають, що Плем'я Тіни хоче їх перебити, і вжили заходів. Вони хочуть зробити обманний маневр і вдарити з півночі.

Чандали схрестив на грудях руки:

— Бантаки — не воїни. Вони нічого не знають про тактику. Якщо вони збираються напасти на нас, як ти кажеш, то просто підуть найкоротшою дорогою.

Тим більше що, за твоїм же словами, вони чують наше свято і знають, що ми не готові. У них немає причин заходити в обхід і нападати з півночі. Це зайва трата часу.

Річард глянув на нього:

— Вони прийдуть з півночі.

— Це частина твого видіння? — Запитав Птахолов. — Ти зрозумів це, коли їв м'ясо?

Річард зітхнув і опустив очі.

— Ні. Я бачив тільки ідучих воїнів. — Він провів рукою по волоссю. — Але я знаю, що це правда. Не можу пояснити чому, але я знаю. Вони йдуть з півночі.

Пташиний Людина повернувся до Чандалена:

— Може, нам слід розділити людей? Половину послати на схід, а половину — на північ?

Чандален похитав головою:

— Ні. Якщо видіння говорить правду, нам знадобляться всі воїни. Атакувавши їх несподівано і всіма силами, ми покладемо цьому край. Але якщо нас буде мало, а їх, як стверджує Річард-з-характером, багато, ми можемо зазнати поразки. Наші жінки і діти будуть вбиті, хатини — спалені. Цього не можна допустити.

Птахолов кивнув:

— Духи попередили нас, Чандален, і твій обов'язок — захистити наше плем'я. Оскільки видіння промовчало про те, звідки саме прийде ворог, я надаю судити про це тобі. Ти самий досвідчений воїн з нас, і я довіряю твоїй інтуїції. — Він спохмурнів і строго додав:

— Але я покладаюся на твій бойовий досвід, а не на особисті пристрасті, Чандален.

Чандален залишився незворушний.

— Бантаки прийдуть зі сходу, — сказав він і, кинувши погляд на Річарда, додав:

— Якщо прийдуть взагалі.

Річард поклав руку йому на плече:

— Прошу тебе, послухай. — Голос його був тихим, і в ньому виразно вгадувалася тривога. — Я знаю, що не викликаю в тебе симпатії, і, можливо, для цього є підстави. Можливо, я дійсно приношу нашому племені одні нещастя. Але зараз на плем'я йде біда. І вона йде з півночі. Я прошу тебе, благаю — повір мені. Від цього залежить доля нашого племені. Ти можеш мене ненавидіти, але чому через твою ненависті повинні вмирати інші? — Він витягнув з піхов Меч Істини і простягнув його Чандалену руків'ям вперед. — Я віддаю тобі свій меч. Веди воїнів на північ. А якщо я помиляюся і бантаки йдуть зі сходу, повертайся й убий мене ним.

Чандален глянув на меч, потім на Річарда і посміхнувся:

— Мене не обдуриш. Я не дозволю погубити мій народ заради того, щоб мати привід вбити тебе. Я йду на схід. — Він повернувся і зник у натовпі, на ходу віддаючи команди своїм людям. Річард подивився йому вслід і повільно прибрав меч у піхви.

— Ця людина — дурень! — Вигукнула Келен. Річард похитав головою:

— Ні, він лише робить те, що вважає за потрібне. Йому важливіше захистити своє плем'я, ніж покінчити зі мною. Якби мені знадобилася людина, яка захищала би в бою мою спину, я хотів би, щоб це був Чандален. Незважаючи на те що він ненавидить мене. Він не дурень — дурень це я, тому що виявився не в змозі його переконати. — Він повернувся до неї. — Я повинен йти на північ. Я повинен зупинити їх.

Келен озирнулась.

— Тут залишилося ще багато мисливців. Ми можемо взяти їх всіх і…

— Ні, — перебив її Річард. — Їх дуже мало. Крім того, знадобляться люди, щоб захищати село, якщо я зазнаю невдачі. Нехай старші продовжують свято. Рада повинна відбутися. Вона для нас дуже важлива. Я піду один. Я — Шукач. Можливо, мені вдасться зупинити бантаків. Сподіваюся, вони розсудять, що одна людина не являє собою загрози, і погодяться мене вислухати.

— Добре. Почекай тут, я скоро повернуся.

— Куди ти?

— Я повинна надіти плаття сповідниці — Ти зі мною не підеш!

— Піду. Ти не знаєш їхньої мови.

— Келен, я не допущу…

— Річард! — Вона схопила його за комір. — Я — Мати-сповідниця. У мене під носом готова початися війна, і ти вважаєш, що я буду мовчати? Чекай тут!

Вона відсупила від нього і квапливо пішла. Мати-сповідниця не збиралася обговорювати свої накази. Вони повинні виконуватися беззастережно. По дорозі їй стало соромно за свій спалах, але її розлютило, що Чандалов не захотів прислухатися до слів Річарда.

Крім того, вона злилася і на бантаків. Вона не раз бувала у них в селищі і завжди вважала, що бантаки мирні і розсудливі люди. Втім, що б там не трапилося, війни вона не допустить. Її покликання — запобігати війнам, а не дивитися, як вони починаються. Відповідальність за це лежить на ній, а не на Річардові.

В хатині Савідліна було темно і тихо. Келен швидко переодяглася. Всі сповідниці носили однакові сукні — з квадратним вирізом, з чорного атласу, довгі та позбавлені будь-яких прикрас. Але плаття Матері-сповідники було білим. Це був символ влади. Одягаючи його, вона переставала бути Келен Амнелл, вона ставала Матір'ю-сповідницею, втіленням влади та істини. Коли всі інші сповідниці загинули, відповідальність за мир і спокій в Серединних Землях лягла на її плечі, і тепер, одягаючи своє біле плаття, Келен відчувала зовсім інші почуття, ніж раніше. Раніше це було в порядку речей — тепер це означало важку відповідальність. Втім, після зустрічі з Річардом багато чого змінилося і в цьому плані. Раніше Келен відчувала себе самотньою у своїх поступках, а зараз все сильніше відчувала свою єдність з усіма народами Серединних Земель, свою приналежність до них — і разом з тим свою персональну відповідальність