Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич
– Краще тобі відмовитись, – прошепотів Нелемотуллаф.
– Я маю рухатися та завершити шлях, а не стояти на місці, – так само тихо відповіла Веда і оголосила повним голосом: – Згодна!
– Чудово! – зрадів король.
Договір відбувся. Веда без жалю відпустила Тула – вона нічого до нього не відчувала. Принці розлетілися в різні боки, залишився лише молодший, тий самий, який її начебто чимось зацікавив.
Веда ніколи не мала особливих переваг щодо чоловіків. Звичайно, вона порівнювала всіх з Гнатом і мимоволі шукала того, хто зовні хоча б якось зміг його нагадати: високого, спортивного, темноволосого, з різкими рисами. Чи не тому Х'ярго так зачепив її уяву?
– Я сам віднесу тебе в замок, – сказав король і з'явився перед нею у вигляді величезного дракона: чорно-зеленого, дуже бугристого і зморшкуватого, з товстим, від потилиці до холки, гребенем.
До польотів туди-сюди Веда вже пристосувалася, і якщо раніше її злегка нудило, то тепер вона безперешкодно насолоджувалася швидкістю і висотою.
Король плескав крилами повільніше і важче, ніж Тул. Його свита летіла по обидва боки, тримаючись позаду на відстані драконячого корпусу.
Хмарний ранок розповзався небом, сонце так і не зійшло, а верхівки гострих скель вкривав м'який сірий туман. Прохолодний вітер віяв із заходу.
Прикривши очі і віддавши вітру обличчя, Веда вкотре думала про те, що може статися. Вона любила планувати своє життя та рідко приймала спонтанні рішення. Тепер їй доводилося переробляти себе на бігу, змінювати звички і погляди на навколишню дійсність. Вона ніяк не могла до цього звикнути, їй здавалося, що з самодостатньої та впевненої в собі людини, вона перетворюється на якусь шалену істеричку з прогресуючою параною.
Думка про заміжжя заради народження дитини доводили до сказу. Але якщо так і далі піде, то в якомусь із світів її зламають. Вихід один: якнайшвидше розкрити весь свій магічний потенціал, і тоді вона стане невразливою…
Розпластавши крила, король зробив коло і почав повільно опускатися вниз.
Головний замок мало чим відрізняється від житла Нелемотуллафа: такі ж перекошені вежі, такий самий майданчик перед головним входом. Схоже, унікальність драконам не притаманна.
Не встигли вони приземлитися, як із замку вибігли слуги і вишикувалися біля парадних сходів.
Зсадивши Веду і обернувшись людиною, король почав віддавати розпорядження незнайомою мовою.
Висока, кремезна жінка з таким самим, як у Овши, тюрбаном на голові, жестом запросила Веду слідувати за нею в замок. Але якщо в Овши тюрбан був розписаний плавними, хвилястими лініями, то тут, по світлій матовій тканині, бігли чорні і гострі символи, які нагадували руни.
Веда знала руни і вміла їх читати, але знаки ці, хоч і були схожі, все ж таки вперто не хотіли складатися у щось осмислене.
