Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич
– Мені потрібно потрапити назад у світ вампірів, треба там дещо з'ясувати.
– Неможливо, моя принцесо.
– Чому?
– Тебе має закликати правитель Араоша, тільки тоді є шанс.
– Х'ярго? – Веда знову мимоволі промовила його ім'я, слухаючи, як воно звучить.
Нелемотуллаф гидливо скривив губи.
– Ми не промовляем вампирьскі імена уголос. І тобі не слід... Інакше накликаєш прокляття на драконів! – сказав він, роблячи крок до ліжка.
Але Веда цього руху начебто не помітила.
– Якщо ти тримаєш зв'язок із вампірами, то попроси Х'ярго, щоб він мене покликав!
– Ну звичайно! – посміхнувся Нелемотуллаф, – Забудь вже про того клятого вампіра, хай йому трясця!
– Та що він тобі зробив? Ви щось не поділили?
– Ні! Я народився вже після того, як він звалився у сон.
Веда знервовано гризла ніготь великого пальця.
– Знаєш, я зовсім не впевнена, що сенс мого блукання іншими світами саме в тому, щоб вибрати собі чоловіка. Тому, поки не розберуся, що до чого…
– Але я тебе можу поцілувати? – спитав Нелемотуллаф, сідаючи на ліжко поряд з нею і дивлячись у трикутний, оборчастий виріз нічної сорочки.
– Для тебе це так важливо?
– І для тебе! – він наблизив до неї обличчя.
Веда глибоко зітхнула і заплющила очі.
Нелемотуллаф розцінив це, як запрошення, дбайливо припав губами до її губ і обхопив рукою, ласкаво намацуючи крізь тонку тканину її спину. Веда рішуче прибрала його руку.
Дракон був чужим. Чужим був наполегливий поцілунок, смак якого не сподобався. Але заради цікавості вона почекала ще мить і лише потім відвернулася.
Нелемотуллаф виявився слухняним хлопчиком і наполягати не став. Він і сам усе зрозумів: під час поцілунку Веда майже не розтискала губ.
– Це не правильно! – промовив він трохи обурено, – Ти налаштувала себе проти мене.
– Ні, просто я нічого до тебе не відчуваю! – жорстоко відповіла Веда і запитала: – То коли полетимо в гості до твого батька?
Нелемотуллаф глянув у вікно, за яким стрімко світліло.
– На світанку дракони, як правило, міцно сплять. Вирушимо після повного сходу сонця. Це вже скоро.
– Напевно, твій батько розумний і мудрий, і зрозуміє, що тримати мене силою – собі дорожче! – припустила Веда.
– Він дуже старий і в нього давно зіпсувався характер… Навряд чи ти зумієш його переконати…
– Може, я ще й не така сильна, але усвідомлюю, що мою магію, схоже, годують гнів та лють! Тому нікому не раджу мене злити! А тепер вийди, будь ласка, я скину цей балахон і переодягнуся в нормальний одяг.
Нелемотуллаф підійшов до дверей, відчинив їх і озирнувся на Веду.
– Не забувай: навіть, якщо дракони тобі відпустять, то Зальгар не випустить! – сказав він і з такою силою грюкнув дверима, що вогні свічок здригнулися, і величезна безформна тінь метнулася по стіні.
Веда, не поспішаючи, переодяглася, ліниво розмірковуючи над словами Тула.
