Чорнильне серце - Корнелія Функе

— Шукай!

Пласконіс невдоволено щось буркнув, але послухався.

Меґі почула, як він з гуркотом поліз вузенькими дерев’яними сходами на горище.

— Ну, а тепер розказуй, маленька відьмочко, як ви знайшли цього дідугана! — Баста штовхнув її в спину. — Звідки ви дізналися, що він має ще одного примірника?

Меґі кинула застережливий погляд на Феноліо, але в того, як і в Піппо, язик був без кісток.

— Як вони мене знайшли? Та це ж я написав ту книжку! — гордо заявив старий.

Він, мабуть, очікував, що Баста відразу впаде перед ним навколішки. Але той лише скривив губи у співчутливій посмішці й мовив:

— Та вже ж! — І дістав ножа із-за паска.

— Це він її написав, справді! — мимоволі вихопилося в Меґі.

Вона сподівалася побачити на Бастиному обличчі той самий страх, від якого був зблід Вогнерукий, почувши про Феноліо. Та Баста лише знову засміявсь і заходився колупати ножем кухонного стола.

— І хто ж це придумав таку баєчку? — запитав він. — Твій татусь? Я що, схожий на ідіота, га? Кожен собака знає, що всі надруковані в книжках історії старезні-престарезні й позаписували їх люди, які вже давно повмирали й лежать у могилах.

Баста загнав ножа в стільницю, знову висмикнув і знову загнав. Над головами в них гуркав ногами Пласконіс.

— Повмирали й лежать у могилах… Цікаво! — Феноліо посадив Паулу собі на коліна. — Ти чула, Пауло? Цей молодик гадає, нібито всі книжки в сиву давнину понаписували якісь люди, нині вже покійні, і підслухали вони ті історії хтозна-де і хтозна-як. Може, вони взагалі повисмоктували їх із пальця?

Паула захихотіла. У миснику тепер запала тиша. Мабуть, Піппо затамував подих і прислухався до розмови на кухні.

— Що тут такого смішного? — Баста різко виструнчився, мов гадюка, якій наступили на хвіст.

Феноліо не звертав на нього уваги. Він нишком усміхався й розглядав свої руки, немовби пригадуючи той день, коли сів записувати історію про Басту. Згодом звів на того очі й сказав:

— Ти й досі носиш… довгі рукава, чи не так? А хочеш, я скажу тобі, чому?

Баста примружив очі, поглянув на стелю й промовив:

— Трясця його матері, доки той ідіот шукатиме одну-однісіньку книжку?

Феноліо згорнув руки на грудях і мовчки дивився на Басту.

— Причина проста: Пласконіс не вміє читати! — стиха промовив він. — А втім, ти теж не вмієш. Чи, може, тим часом уже навчився? З людей Каприкорна не вміє читати ніхто, як, зрештою, й він сам.

Баста щосили загнав ножа в стільницю — так глибоко, що потім ледве його витяг.

— Що ти верзеш, старий?! Звичайно, Каприкорн уміє читати. — Він перехилився через стіл, погрожуючи ножем. — Твої теревені мені не до шмиги! А що, коли я виріжу тобі на обличчі ще кілька зморшок?

Феноліо всміхнувся, гадаючи, мабуть, що Баста йому нічого не зробить, адже його придумав він сам. А ось Меґі такої певності не мала.

— Ти носиш довгі рукава, — повів далі Феноліо так неквапно, ніби хотів дати Басті час глибоко усвідомити кожне вимовлене слово, — тому що твій володар любить грати з вогнем. Ти обпалив собі обидві руки аж до плечей, коли на догоду йому підпалив будинок чоловіка, який відмовився віддати свою доньку заміж за Каприкорна. Відтоді роль палія виконує інший, а ти лише граєш ножем.

Баста підхопився так несподівано, що Паула з'їхала з колін Феноліо й сховалася під стіл.

— Тобі, видко, до вподоби вдавати з себе великого хитруна! — прогарчав Баста, приставляючи ножа до горла Феноліо. — А насправді ти лише прочитав ту кляту книжку. То й що?

Феноліо подивився йому просто в очі. На відміну від Меґі, ніж біля власного горла, здавалося, зовсім його не лякав.

— Я про тебе знаю все, Басто, — промовив він. — Знаю, що ти будь-якої хвилини ладен віддати життя за Каприкорна й щодня тільки й ждеш, щоб він тебе похвалив. Знаю, що ти був ще менший, ніж оце Меґі, коли його люди підібрали тебе, й відтоді ти вважаєш його ніби своїм батьком. Але хочеш, я викажу тобі один секрет? Каприкорн має тебе за дурня й тому зневажає. Він зневажає вас усіх, своїх відданих синів, хоча сам-таки й подбав про те, щоб ви лишилися дурнями. І він, не довго думаючи, здасть усіх вас поліції, якщо це буде йому вигідно. Зрозумів?

— Заткни паскудну свою пащеку, старий!..

Бастин ніж був уже небезпечно близько від обличчя Феноліо. На мить Меґі здалося, що Баста ось-ось різоне йому носа.

— Нічого ти про Каприкорна не знаєш! Лиш те, що вичитав з отої ідіотської книжки. А тепер, думаю, пора вже чикнути тобі горлянку!

— Стривай!

Баста рвучко обернувся до Меґі й процідив крізь зуби:

— Не тицяй носа не в свої справи! До тебе, жабко, ще дійде черга!

Феноліо, притиснувши руки до горла, розгублено дивився на Басту. Очевидно, нарешті він збагнув, що від Бастиного ножа аж ніяк не застрахований.

— Правда! Ти не можеш його вбити! — вигукнула Меґі. — А то…

Баста провів великим пальцем по лезу ножа.

— А то що?

Меґі в розпачі підбирала потрібні слова. Що ж йому сказати? Що?

— А то… а то Каприкорн теж помре! — випалила вона. — Атож! Правду кажу! Помрете всі: і ти, й Пласконіс, і Каприкорн… Якщо вб’єш цього старого чоловіка, тоді ви помрете всі, тому що це він вас придумав!

Баста скривив губи в глузливій посмішці, однак ножа опустив. І на мить Меґі здалося, ніби в його очах промайнуло щось схоже на переляк.

Феноліо з полегкістю глянув на дівчинку.

Баста ступив крок назад, пильно оглянув лезо ножа й, немовби виявивши на ньому якусь пляму, до блиску натер його полою своєї чорної куртки.

— Я не вірю жодному вашому слову, мені все й так зрозуміло! — сказав він. — Але ваша баєчка така захоплива, що її, мабуть, скортить послухати й Каприкорнові. Тому… — Баста востаннє кинув погляд на лискучий ніж, натис на кнопку, лезо, клацнувши, сховалося, і він заткнув ножа за пасок, — ми візьмемо з собою не лише книжку й оцю дівчинку, а й тебе, старий.

Меґі почула, як Феноліо вхопив ротом повітря. Від страху вона й сама не була певна, чи билося ще в неї серце взагалі. Баста забере їх із собою… «Ні! — вигукнула вона подумки. — Ні!»

— Візьмете нас із собою? Куди? — не зрозумів Феноліо.

— А ти в малої спитай! — Баста глузливо кивнув головою в бік Меґі. — Вона з батьком уже мала честь побувати в нас у гостях. Ночівля, харчування — все нашим коштом.