Аметистовий браслет для Аглаї - Катерина Федоровська

- Знаєш, скільки чоловіків живуть зі своїми дружинами багато років і подумки бажають їм смерті? Або ж хіба здатна людина контролювати плин своїх думок? Якби за неправильні міркування чоловіків страчували, то вже й чоловіки усі б закінчилися. Ти трохи погарячкувала, сестро. Треба оцінювати чоловіка навіть не за його словами чи що він там собі сам подумав, а за його вчинками.

А вчинки Адама були дуже красномовними. Бо, окрім ювеліра, зустрівся Аглаї в місті також директор банку, який повідомив, що Аглая має доступ до усіх статків Домбровських і може отримувати будь-яку суму для власних потреб. Особисте розпорядження графа Домбровського. Та не великих грошей їй хотілося, а безмежного кохання. Хоча, звісно, така турбота приємно здивувала. Не сидіти ж їй увесь час на шиї в Анни.

Також декілька разів на тиждень до сестер приїжджала Серпантина. І готувала улюблені страви Аглаї, випікала пиріжечки, робила смачні наливки.

- Пан Адам наказав піклуватися про Вас, пані Аглає, доки його не буде. Якщо Вам щось потрібно, тільки скажіть, усе зробимо, - квоктала, мов та квочка над нею добродушна кухарка. – Але нам би так усім хотілося, щоб Ви повернулися в маєток.

Графиня Домбровська на ці слова лише скрушно зітхала.

А восени відбулося весілля Якова та Анни. Молоде подружжя наполягало, щоб Аглая мешкала із ними. Малі діти Якова наче трохи відвертали її увагу від тужливих думок.

Але ж все одно, час минав, а забути Адама вона ніяк не могла.

Так і минув цілий рік.

І знову лагідний травень увірвався теплим вітерцем та болісними спогадами в її душу.

Одного погожого ранку, такого ж безрадісного, як і всі попередні, прийшов Аглаї лист від нотаріуса Крістофера, який просив пані Домбровську приїхати наступного дня у важливій справі.

Якісь тривожні передчуття викликав у неї цей лист. Невже щось трапилося з Адамом і саме це хоче й повідомити їй нотаріус?

Серце, як кришталева ваза, розбилося в ту мить на дрібні уламки, кожен з яких різав і різав по живому. Аглая чітко усвідомила, що вона досі його занадто сильно кохає і без Адама й життя її не матиме сенсу.

Їхала до того нотаріуса, немов на власний похорон. А біля нотаріальної контори зарябіло їй в очах від осяяної сліпучим сонцем жовтизни. Спочатку й не зрозуміла, що то за дивина така.  Ніби сонячне проміння, торкаючись землі, розсипалося на мільйони  жовтих камінчиків.

А коли під’їхала ближче, то здивуванню її не було меж. Адже уся вулиця  навколо нотаріальної контори була всіяна кошиками із жовто-білими нарцисами. Сотні кошиків  вишикувалися біля контори, сусідніх будівель, по вулиці й попід будинками. Куди сягало її око, вона кругом бачила свої улюблені нарциси.

- Оце так магія! – вигукувала здивовано, прогулюючись між цими численними оберемками квітів. – Це неймовірно!

- Ні, кохана, це не магія. Вони – справжні, - почула за спиною такий рідний та бажаний голос.

Обернулася схвильована і побачила Адама. Трохи втомленого, якось навіть схудлого, загорілого, але ж такого коханого. Як же вона скучила за ним.

Підійшов стрімко, узяв її чомусь холодні в такий спекотний день долоні. І говорити почав щиро, із каяттям.

- Я довго думав, Аглає. Це все моя провина. Лише я винуватий, що у нас нічого не склалося спершу. Та я прошу дати мені хоча б шанс усе виправити. Я кохаю тебе і кохатиму вічно. Більше ніякої магії не буде у нашому житті. Едда все забрала із собою на острів. Більше жодної брехні між нами. Я присягаюся, що ніколи не приховуватиму нічого і не обманюватиму тебе. Але дай нам можливість розпочати все спочатку. Дозволь мені бути поряд.

А промовляючи ці щемливі слова, він погладжував її руки й таку знайому прикрасу на руці. Не тиснув на мовчазну Аглаю, не вимагав відразу ж сказати відповідь. Просто дивився закоханим і винуватим поглядом. Але ж спитав про браслет.

- Ти досі носиш його? Хіба він тобі не нагадує про наше родинне прокляття?

- Ні, Адаме, - нарешті вже й здатність розмовляти повернулася до неї. – Я ношу його, як згадку про наше кохання. Бо я й без магії аметиста знаю, що ти моя доля, що ти –  мій єдиний на все життя. Я кохаю тебе, Адаме, і я тобі пробачаю.

Не стрималася, пригорнулася до нього і відразу опинилася у міцних обіймах.

А здивований люд снував між тими нарцисами, з цікавістю поглядав на подружжя Домбровських, яке обіймалося прямо посеред вулиці.

Гладила ніжно Аглая обличчя свого чоловіка, а на її руці перламутровим бузковим сяйвом виблискував аметистовий браслет.