Аметистовий браслет для Аглаї - Катерина Федоровська

 - Так, це була моя перша думка, коли я побачив тебе. Але я б ніколи цього не допустив, Аглає. Навіть якби аметист не вказав мені на тебе, як на мою долю. Я не зміг би вбити невинну дівчину, щоб полегшити життя Клотильди, - підняв свої винуваті очі на неї, благав поглядом про прощення. 

- Коли ти передумав проводити цей ритуал? – а чи важливо їй було, коли саме він змінив свою думку. – Коли поцілував мене, так? Коли відчув магію аметисту?

-  Аглає, я не зможу згадати, коли я передумав, - нервово скуйовдив своє волосся. – Але я повторюю тобі. Я б не зробив цього. І Едда б не зробила. Це цілком зрозуміло.

Аглаю ніби хтось за горло схопив і душив повільно й міцно. Зрадливі сльози застилали погляд, але ж не могла бути сильною, не могла їх стримати. Аж надто гострим був цей біль. Зрештою спромоглася вимовити те, що вирішила у ту мить:

- Ти кажеш, що пробачаєш мені?! Ти сам винуватий у тому, що так склалося. Що твій брат підступно мене використовував. Я не зраджувала тобі, Адаме. Але ти зрадив мене. З найпершої нашої миті ти зрадив. Я не зможу ніколи пробачити тобі, Адаме. Ти окропив наш шлюб моєю кров’ю. Хай вона не пролилася, однак я завжди пам’ятатиму, що ти одружився зі мною лише задля того, щоб вбити. Між нами все скінчено назавжди. Я не знаю, як я житиму без тебе, але у твій маєток я більше ніколи не повернуся.

І сповнена гордовитої величі, ображена графиня Домбровська підійнялася  й вийшла з тієї, наповненої романтичними спогадами, альтанки.

До приїзду Якова із поліціянтами Аглая не виходила зі своїх покоїв. До неї прийшла спочатку Анна, потім Едда. Вони навіть не намагалися переконати юну графиню змінити рішення, бо вона відразу припинила будь-які спроби Едди виправдати Адама та намагання Анни втішити її.

- Жодного слова не кажіть мені про нього! Я не хочу нічого чути! Допоможіть мені краще зібрати речі, але я казатиму які! Бо те, що він мені купував нехай у нього й залишається, – рішуче відрекла. – Я хочу поїхати разом із вами, Анно. Немає в мене більше чоловіка.

Яків приїхав із декількома екіпажами. І вже коли його люди завершили свою клопітку роботу, а Едда разом із бароном вийшли проводжати навалу гостей, то й побачила Аглая, як спускається сходами Адам.

Вона швидко обійняла на прощання свою подругу. Та дивилася на неї жалісливо. «Слухай своє серце», - прошепотіла. І серце те, бідолашне, підказувало Аглаї, що їй ліпше зараз побути на самоті.

Попрощавшись із бароном, Аглая швиденько застрибнула в екіпаж. Навіть не подивилася на Адама.

- Дай їй час, - порадила Анна темному, як грозова хмара, Адаму. – Вам треба побути порізно.

І в багряному надвечір’ї проводжав понурим поглядом граф Домбровський поліційний обоз, де в одному екіпажі їхав його брат, а в іншому – дружина.