Аметистовий браслет для Аглаї - Катерина Федоровська

А за тиждень Адам прислав Іванною усі придбані ним речі графині Домбровської та її дорогоцінності. І те смарагдове кольє, яке подарував колись, і дивовижної краси перстень, сережки – абсолютно все, що купував їй.

Іванна розібрала усе привезене, поскладала у кімнаті Аглаї. Разюче відрізнявся їхній з Анною будинок від розкішного маєтку Адама. Та Аглаї було байдуже, що подумає служниця.

Іванна якось супилася, зиркала повсякчас на Аглаю, ніби щось хотіла сказати. А вже завершивши свою роботу, промовила:

- Пані Аглає, я б хотіла попросити вибачення за свою сестру. Сусанна зізналася, що втиралася до Вас у довіру з волі пана Касія. І говорила все те, що він наказував їй, коли перебував у видимій своїй подобі. Вона закохана в нього була. Я знала про те, що колись вони ночували разом, ще до цього прокляття родинного. Але ж що так вона чинитиме, я не здогадувалася. І що це спровокує вашу сварку із паном Адамом – не думалося навіть. Мені, дійсно, шкода.

- Та нічого, Іванно, байдуже вже, - а голос зрадливо захрипів. – Скажи мені, а пан Адам як зараз?

- Він же поїхав разом з Еддою у подорож, ще й пантеру перевозили із собою у клітці, тарантас спеціальний замовляли. Ото мороки було! Я ж тепер управителька в маєтку, бо Сусанну в служницях пан Адам бачити не захотів, тож після поховання Митридонта й пані Клотильди сестра поїхала до батьків. Можливо, Ви повернетеся у маєток, пані Аглає?

- Ні, Іванно, - відповіла рішуче, але ж так болісно шкряботіло на серці. – А пані Євлампія з бароном Крісовським у маєтку ще?

- Ні, вони також поїхали, пані Євлампія щось зовсім погано почувалася. У неї постійний головний біль та поганий настрій. Вони, здається, на води, кудись відправилися. Лікуватися.

А після візиту служниці Аглаї стало ще гірше. Вона й так увесь тиждень страждала, плакала й, як не дивно, чекала. Виглядала у вікно, прислухалася до вуличного гомону. І все сподівалася, що ось-ось побачить таку рідну й ненависну постать. Уже передумалося про всю цю ситуацію мільйон разів, відпустив трохи біль і відчувала, що хоче побачити його.

Але Адам не приїхав. Тепер зрозуміло, що йому треба було виконати обіцянку Едді та супроводити їх на острів. Аглая згадувала, скільки ж туди пливти та їхати, десь п’ять місяців, здається, лише в одну сторону. Тобто майже рік вона точно не побачить Адама.

Як же виразно в розлуці пізнається справжність почуттів. Їй фізично було боляче від того, що його немає поряд. Уже  після другої ночі, коли сама ледь заснула під ранок, Аглая ладна була ще раз із ним поговорити. Картала себе, що не вислухала його до кінця.

Це було таке розмаїття почуттів, думок, настроїв, що й сама не могла збагнути, що ж відчуває до нього. І ненавиділа, і кохала, і сердилася, і ладна була пробачити. Але в одному була впевнена Аглая – в тому, що Адам Домбровський їй все ще не байдужий.

Після місяця розлуки вона вже, здавалося, зрозуміла, чому він мовчав і не зізнавався. Адже в існування магії важко було повірити.

Яків, наприклад, не повірив. Звісно, Аглая розповіла правду Анні, а та переказала все Якову. Якщо сестра якось намагалася збагнути ці дивовижні явища, то поліцмейстер категорично відмовлявся у це все вірити.

- Едда впливала на вас усіх гіпнозом, найімовірніше. Навіювала вам усі ці видовища. Я не вірю в те, що неможливо пояснити раціонально. Магії не буває, люба Аглає. Це все був міраж, марево, - впевнено так стверджував.

Також пан Яків повідомляв їм про долю Касія. Його, дійсно, запроторили у божевільню. Начебто в окремій вежі, де він перебував один, але утримувався під вартою, звісно. Адам виділив значні кошти, щоб створити більш-менш нормальні умови його існування. Але Касій, як і до того, ні з ким не розмовляв.

А одного сонячного погожого ранку, коли обидві сестри прогулювалися містом, ховаючись від спекотного сонця під парасольками, Аглаю аж перетіпало.

- Пані Домбровська! – почулося гучно через усю вулицю.

Обернулися обидві й побачили, як до них стрімко наближається ювелір, прослизаючи крізь метушливий натовп.

- Як чудово, що я Вас зустрів! Ваше замовлення вже готове, я якраз мав намір відсилати Вам кур’єром. Але надійніше передати особисто в руки.

- Яке замовлення? – щось не зрозуміла Аглая.

- Як же! – вигукнув спантеличено ювелір. – Найкращий, найдосконаліший мій виріб – аметистовий браслет, такий самий, як у пана Адама.

Аглаї якось незручно було розповідати ювелірові про свої сімейні негаразди, тож вирішили з Анною все ж таки зайти у ювелірну крамницю й забрати той браслет.

- Пан Адам ще раніше все оплатив, - гордовито повідомив вправний майстер. Адже браслет дійсно був витвором мистецтва й один в один, як в Адама, лише застібки зроблені ближче, спеціально для тендітного жіночого зап’ястка.

Той браслет став для неї щоденним нагадуванням про її втрачене кохання. І так не виходив із думок, ніби оселився навічно той Адам в її чарівній голівці. Та ще й браслет не знімала ніколи. Чому й сама не знала. Потирала за звичкою аметистові камінці так, як він робив. І згадувала щодня слова його, звички, запах. Отруїв собою повністю її серце й душу.

Та ще Анна ніби й намагалася втішити сестру, а виходило ще гірше.