Аметистовий браслет для Аглаї - Катерина Федоровська
Адам розумів, що це буде найкращий перебіг подій для всіх і для Касія також. Адже за навмисне вбивство за їхніми законами загрожувало його брату довічне ув’язнення. Визнання ж божевільним передбачало утримання в спеціальному, боговго́дному за́кладі. Адам жодного разу не бував у таких місцях. Але знав, що існують відділення і для заможних людей, у доволі хороших умовах, хоч і під вартою, без можливості вільного пересування. Але ж не в’язниця.
- Мені потрібно оглянути місце злочину й поговорити з Касієм, - повідомив голосом, що не приймає заперечень, поліцмейстер. – І віддайте мені, будь ласка, ключ, яким замкнули злочинця.
Адам дістав із кишені й віддав Якову ключ. А графиня жалібно промовила:
- Можна мені піти з вами? Я хочу поговорити зі своїм хлопчиком, - це виглядало дещо театрально й нещиро. Однак Яків дозволив, але після того, як він наодинці допитає Касія.
Та допиту не вийшло, бо Касій навіть голову не повертав до зосередженого поліцмейстера, коли той ставив питання. Апатично та байдуже дивився у стіну, жодного слова не промовивши. Пан Яків не заходив усередину клітки. Проте чіпким своїм поглядом впевнився, що можливості утекти зв’язаний бранець не матиме.
Потім Яків оглянув обидва тіла. Ще раз допитав наодинці усіх учасників та очевидців цього жахливого дійства. Усі свідчення, які він отримав, підтверджувалися і були більш-менш однаковими. Загальна картина була зрозуміла. Едда привезла якийсь засіб, який допоміг покращити психічний стан графині та вихованки. Однак погіршив ситуацію з Касієм і той, не тямивши, що робить, скоїв таке безумство.
Проте Яків не вірив. Ситуація здавалася дивною та неправдоподібною. Насторожила його також відсутність усієї прислуги, якісь дивні кола у камінній залі. Але він мав намір ще дізнатися інформацію через Анну. У тому, що Аглая не брехатиме сестрі, чомусь не сумнівався.
До того ж необхідно було викликати експертів та ще поліціянтів для детального обшуку маєтку. Також треба було забрати тіла для розтинів та перевезти злочинця у в’язницю. Щодо божевілля графського сина мав приймати рішення лікар чи навіть колегія лікарів, але чомусь Яків не сумнівався, що Адам докладе значних зусиль, аби його брата визнали божевільним і не засадили в буцегарню. З великими статками можна було провернути будь-яке рішення.
Тож коли обідній час вже минув, а сонце продовжувало щедро зігрівати графський маєток, пан Яків повертався у місто. Анна ж залишилася поряд із сестрою, бо тій конче необхідна була підтримка. До того ж сталася між ними з Адамом серйозна розмова.
