Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

Треба пам’ятати, що у Марковій свідомості не закріпилася надійно жодна-жоднісінька благородна думка — байдуже, християнська чи поганська у своїй сутності. Освіту він здобув не класичну і не технічну — скажімо, просто «сучасну», відтак його оминули і високі гуманістичні ідеали, і сувора абстрактність наукового підходу; поза тим, йому був чужий як аристократичний гонор, так і селянська кмітливість. Словом, Марк легко гнувся туди, куди дув вітер, умів гарно говорити про те, що не вимагало особливих знань (під час навчання йому найкраще вдавалися твори на загальні теми), і перший же натяк на реальну загрозу для життя просто збив його з ніг і приголомшив. Голова боліла жахливо, до горла підступала нудота… На щастя, тепер у нього в кімнаті була пляшка віскі. Кілька чималих ковтків — і він зумів-таки якось поголитися і вдягнутися.

На сніданок Марк запізнився, але особливого значення це не мало, бо йому все одно не вдалося б проковтнути ані шматочка. Тож він тільки випив кілька філіжанок чорної кави і подався до сусідньої кімнати писати листа до Джейн. Довго сидів у задумі, мало не механічно вимальовуючи казна-що на аркуші промокального паперу. Тепер, коли дійшло до діла, йому здавалося, що написати такого листа просто неможливо. І взагалі, навіщо їм Джейн? До голови лізли якісь безформні страхи. Ну чому саме Джейн?! Що вони з нею зроблять — поведуть до глави? Чи не вперше у житті в серці у Марка зблиснуло щось схоже на промінчик чистої, безкорисної любові: краще б уже він взагалі на ній не одружувався — тоді вона не виявилась би втягнутою в усе це жахіття, на яке, мабуть, перетвориться тепер його життя.

— Здоров, Стадоку! — гаркнув хтось у нього за спиною. — Що, пишемо до дружиноньки, га?

— Чорт! — підскочив на кріслі Марк. — Мені аж ручка з рук випала!

— То підніми її, синку, — порадила Фея, всідаючись на край столу. Марк прислухався до поради й далі сидів, не підводячи догори очей. Чи не вперше після школи, де до нього частенько чіплялися та приставали інші учні, він знову відчув, як це — всіма фібрами душі когось ненавидіти… і водночас боятися.

— В мене для тебе кепські новини, золотце, — мовила Фея, трохи помовчавши. У Марка мало не вискочило з грудей серце, і вона додала: — Спокійно, ти ж усе-таки чоловік, Стадоку.

— Що за новини?

Фея відповіла не відразу; Марк знав, що вона уважно стежить за ним, немов музикант, котрий перевіряє, як реагує інструмент на доторки до струн.

— Непокоїть мене твоя дружинонька, ось що, — озвалася врешті-решт вона.

— Про що це ви?! — різко звів очі вгору Марк. З кутика рота у Феї стриміла чорна сигара — як завше, незапалена, — але в руках уже ледь чутно торохкотіла коробка сірників.

— Я заглянула було до неї — ясна річ, суто заради тебе, — сказала вона. — Подумала, що в Еджстоу тепер, гм, не надто спокійно…

— Що з нею?! — скрикнув Марк.

— Ш-ш! — цитьнула на нього Фея. — Ти ж не хочеш, щоб нас усі почули?

— Ви можете сказати мені, що з нею таке?

Якусь мить вона мовчала, а тоді запитала:

— Ти добре знаєш її родину?

— Чудово знаю. До чого тут це?

— Просто… трохи дивно, розумієш… і по материнській лінії, і по батьківській?

— Та до чого тут це, чорт забирай?!

— Ну-ну, тільки без грубощів, золотце, я ж роблю для тебе все, що можу. Просто мені здалося… бачиш, коли я до неї забігла, вона поводилася дуже, дуже дивно.

Марк добре пам’ятав розмову з дружиною того ранку, коли він їхав до Белбері, і Феїні слова викликали в нього новий приступ страху. А раптом ця зміюка говорить правду?

— Що вона вам сказала? — запитав він.

— Послухай моєї поради, Стадоку: якщо з нею коїться щось не те, вези її сюди — що швидше, то краще, — мовила Фея. — Тут її принаймні як слід доглянуть.

— То що вона сказала?

— Знаєш, мені, наприклад, не хотілося б, щоб хтось із моїх близьких потрапив до еджстоуської божевільні… особливо тепер, коли ми ось-ось отримаємо надзвичайні повноваження і зможемо використовувати тамтешніх пацієнтів для своїх експериментів, тобі ж це відомо. Поглянь-но сюди… якщо ти підпишеш ось цей бланк, я відразу по обіді поїду до міста і ввечері привезу її до Белбері.

— І не подумаю. Ви ж так і не сказали, що з нею.

— Та я намагаюся, але ти мені не даєш. Так от, вона все торочила про те, буцім хтось чи то вламався до вашого помешкання, чи то перестрів її на станції — важко зрозуміти, де саме, — а далі щось у неї випитував, припікаючи при цьому сигарою… Потім вона, як на те, помітила у мене сигару і — уяви собі! — стала кричати, що то я на неї напала. Звісно, мені залишалося тільки забратися геть.

— Я негайно їду додому, — рішуче сказав Марк, підводячись з-за столу.

— Ти ба, який прудкий! Нікуди ти не поїдеш, — заявила Фея, і собі встаючи.

— Не поїду?! Та якщо все це правда…

— Не будь дурнем, золотце, — мовила Фея. — Послухай мене, я знаю, що кажу. Ти й так уже у вельми непростому становищі. Якщо ти зараз відлучишся без дозволу — все, вважай, тобі кінець. Так що краще підпиши бланк, а я поїду і привезу її сама. Це найкраще, що ти зараз можеш зробити.

— Таж ви щойно самі сказали, що вона вас бачити не може!

— Ну, як по правді, це не така вже й проблема. Звісно, якби її так не перекосило, все було б набагато простіше… Послухай, Стадоку, може, твоя дружинонька просто ревнує?

— До кого