Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс
— Справді… мертвий світ, — пробурмотів Марк, пильно вдивляючись у місяць.
— Аж ніяк! — несподівано заперечив Філострато. Він підійшов упритул до Марка і говорив тепер майже пошепки — шелестким, якимсь кажанячим шепотом, який властивий людям, від природи наділеним високим голосом. — Аж ніяк! Там є життя.
— Хіба це доведено? — здивувався Марк.
— Так. Розумне життя — всередині, під поверхнею. Велика, чиста раса, яка у своєму поступі сягнула значно далі, ніж ми. Вони очистили свій світ, майже позбулися органічного буття… ось на кого нам треба рівнятися.
— Але як?..
— Їм не треба ні народжуватися, ні розмножуватися, ні помирати; там це робить тільки, скажімо, простолюд — місцеві покидьки, якщо хочете. Панівна ж верства живе вічно. Її інтелект не зникає; вони можуть штучно підтримувати у ньому життя після того, як позбуваються органічного тіла… таке-от чудо прикладної біохімії. Їм не потрібна органічна їжа. Ви розумієте? Вони майже вільні від природи, пов’язані з нею тільки одною-єдиною тонесенькою ниточкою…
— Ви хочете сказати, що все це, — Марк показав на рябе кружало місяця за вікном, — діло їхніх рук?
— Чому б і ні? Якщо цілком позбутися рослинності, то невдовзі зникне і повітря, і вода.
— Але навіщо?
— Мета одна — гігієна. Навіщо їм світ, де аж кишать всілякі організми? Один із цих організмів не подобається їм особливо… Розумієте, нам видно зараз не всю місячну поверхню. Там усе ще є мешканці — примітивні дикуни. На тому, невидимому боці ми побачили б велику брудну пляму, де ще збереглася вода, повітря і ліси, а з ними — мікроби і смерть. Але розумна раса крок за кроком очищує місяць від усього того бруду, дезінфікує його. Дикуни чинять запеклий опір: і на поверхні, і під землею, у глибоких печерах та тунелях, постійно точиться жорстока війна. Та розум поступово бере гору; якби ми мали можливість бачити ту невидиму для нас половину місяця, то спостерігали б, як рік у рік площа чистої скелястої поверхні — такої, як оце перед нами, — зростає, а та тьмяна синьо-зелена пляма органічного життя зменшується, ніби хтось чистить великий срібний таріль.
— Але звідки ви…
— Про це ви дізнаєтесь іншим разом. У нашого глави чимало різних джерел інформації. Зараз я розповідаю вам усе це тільки для того, щоб розпалити у вас натхнення, щоб ви знали — це можна зробити і ми це зробимо. Наш інститут має на меті щось набагато більше, ніж, наприклад, вирішення житлової проблеми, вакцинацію від різних хворіб, винайдення швидших потягів чи лікування людей від раку. Ми збираємося подолати саму смерть чи, якщо хочете, органічне життя — це поняття тотожні. Наша мета — вивести з кокона органічного життя, де розум провів своє дитинство, нову людину — безсмертну, визволену з тенет природи. Властиво, природа була тією драбиною, за допомогою якої ми піднімалися дедалі вище і вище; тепер же настав час цю драбину відштовхнути, бо вона вже нам тільки заважає.
— Ви думаєте, що колись вдасться знайти спосіб підтримувати життя розуму без тіла?
— Ми вже почали. Наш глава…
— Продовжуйте, продовжуйте, — поквапив професора Марк. Серце у нього калатало так сильно, що він геть забув і про Джейн, і про Візера. Нарешті мова зайшла про щось справді варте уваги…
— Наш глава вже пережив смерть. Сьогодні ви самі з ним познайомитесь.
— Джулз помер?
— Та до чого тут Джулз? Він не є нашим главою.
— Тоді хто ж це?
Цієї миті у двері постукали, і хтось, не чекаючи відповіді, увійшов до кабінету. То був Стрейк.
— Ну що, наш юний друг готовий? — поцікавився він.
— Авжеж. Ви ж готові, пане Стадок, чи не так?
— Отже, ви йому все пояснили? — запитав Стрейк. Він повернувся до Марка, і той у навдивовижу яскравому, холодному місячному світлі розгледів навіть глибокі зморшки, що темними пругами залягли в нього на чолі.
— Ви твердо вирішили до нас приєднатися, молодий чоловіче? — поспитав Стрейк. — Пам’ятайте: якщо вже візьметеся за плуг, вороття назад не буде. І жодних застережень чи умов — тут таке не проходить. Глава послав по вас, розумієте? Сам глава! Ви побачите того, хто був убитий — та все ж живий. Описане в Біблії воскресіння Ісуса було символом; зараз ви побачите, що саме воно символізувало. Справжня Людина нарешті серед нас — маємо присягнути їй на вірність.
— Та про що це ви, чорт забирай?! — від напруги у Марка зірвався голос, і він зумів видобути з себе лише якийсь химерний хрипкий окрик.
— Наш колега має рацію, — підтримав Стрейка Філострато. — Глава — перший із породи нових людей, адже йому першому вдалося вийти за межі тваринного життя. З погляду природи він мертвий; якби природі дали вступити у свої права, його мозок уже давно гнив би в могилі. Але не мине й години, як ви постанете перед ним, і, між нами кажучи, скоритеся йому, не вагаючись.
— Але хто ж це такий? — вражено запитав Марк.
— Франсуа Алькасан, — відповів Філострато.
— Той, якого стратили? — приголомшено прошепотів Марк. Обидва його співрозмовники ствердно кивнули. Їхні обличчя біліли зовсім поруч; у тому примарному світлі складалося враження, наче просто у повітрі біля нього висять дві нерухомі маски.
— Вам страшно? — озвався Філострато. — Нічого, ви цей страх подолаєте. Ми пропонуємо вам стати одним із нас. Справді, якби ви до нас не належали, якби були лишень