Привид безрукого ката - Андрій Процайло

Сидіти, склавши руки, означало приректи себе на повільну смерть у муках. Треба було діяти! Щось робити, щоб не збожеволіти остаточно! Бо якщо Марі в небезпеці, він собі того не простить!.. Лев вирішив шукати свого опонента по вагах. Поки що нічия: «3:3». І залишилася одна душа. Яка принесе комусь із них перемогу. Або вони обоє згинуть. І швидше за все, Марі стала заручником останньої смертельної битви.

Після терору, який влаштував Левові рудий слідчий, і після того, що влаштували рудому, до правоохоронних органів звертатися було безглуздо...

Безрукий потай відвідав у божевільні відьму і рудого. Вони були під пильним наглядом. Зразу кинулося в очі, що «елітні» клієнти. Їх головами керували не вони, і вже наче не хтось, а щось... Проте страх в очах при появі Лева в них зблиснув. Значить, надія ще жевріла... «Хто він? — допитувався Безрукий. — Допоможіть мені, і я вас звідси витягну».

Відьма зі слідчим перезирнулися.

— Пішли, Диво, подалі від цього божевільного, а то...

— Так-так, Перуне, пішли...

Вони взялися за руки і, як закохані дітваки, попленталися без до побачення геть. Тільки у їм знайому країну. Де, судячи з їх поведінки, там було Перунові з Дивою — не зле...

Ще один Левів знайомий — гіпнотизер Наум Чортополох був у реанімації. До нього не впускали... Лишень Безрукому як родичу повідомили, що певні позитивні зрушення є. Діагноз «певні» — не розшифровували...

Про Левові походеньки цього ж вечора знав Хтось. Хтось був дуже задоволений, що Безрукий не дізнався нічого...

Ніч застала Львів зненацька. Була зла, як пантера. Бо серед левів їй було некомфортно.

Безрукий заслонив штори. Заліз в Інтернет і лазив по ньому, як неприкаяний. Голова була порожньою, з безсилля все з неї вивіялося, наче полова на вітру. Набрав у «Ґуґлі» «Перун». Потім «Дива». Вискакувала купа міфології, легенд... Чому так себе назвали слідчий та відьма? Як так сталося, адже зв'язок з міфічними персонажами і ними був очевидний?.. Перун — володар блискавок і грому, величний захисник і суворий, але справедливий суддя. Дива — красуня, яку Перун врятував від чудовиська. Згодом Дива стала Перуницею, дружиною Перуна тобто... Думав... Відкрив навмання Біблію у перекладі Огієнка. Натрапив на вірш з «Книги Суддів»: «...І бувало, як умирав той суддя, вони знову псувалися більше від своїх батьків, щоб іти за іншими богами, щоб їм служити та щоб їм вклонятися, і вони накидали чинів своїх та своєї неслухняної дороги...» У голові паморочилося. Нічого не розумів. Боявся, що знепритомніє. Як колись... Але, як колись, на допомогу йому не прийде його хвиляста красуня — її немає... Де ти Марі?.. Марічко, де ти?!.

Не отримавши відповіді на біль, машинально набрав у «Ґуґлі» «Львів 21 грудня 2012 року. Огляд преси». Кишіло кінцем світу, баченнями, видіннями, пересторогами і фантастичним Левовим спасінням. І... цієї ж ночі поблизу ратуші опівночі заробив інфаркт львівський суддя Лавник Ярема Сильвестрович. Дивом врятувався. Інформація була додана в мережу годину тому. Фантастика!.. Перун — суддя, Лавник — суддя. «Книга Суддів». Тільки опівночі 21 грудня можна було отримати нову душу. Все свідчило про те, що Безрукий знайшов борця за справедливість! Якщо життя — це щосекундна підказка, то це так!...

Але хто аж тепер оприлюднив інформацію про суддів інфаркт? Адже очевидно, що вона дуже надійно приховувалася? Хто?.. «Хто» було замасковане краще за Всевидяче Око, яке бачить усе, а його — ніхто...

Місяць хотів зазирнути у шпарину між шторами, але Лев йому не дозволив. Затягнув штори і поскріплював їх прищепками. Що й тінь не прослизнула. Перегортав старого телефонного записника. Не звертаючи увагу на глибоку ніч — дзвонив...

Різке перетворення, що відбулося з Безруким, налякало навіть дзеркало, яке звикло до різних Левів: вихованих, добрих, слабких, злих, рішучих і сильних. Дзеркало мало добру пам'ять, у ньому відкладалися такі образи, що нехай сховаються всі разом узяті новітні фотоапарати зі своїми пікселями. Але такого Лева дзеркало бачило вперше. Не без здивування створило нову папку і помістило зображення туди. Може, колись пригодиться, для детального аналізу. Життя — така штука, що нині ти в дзеркалі, а завтра у задзеркаллі...

Звір був хижий, непохитний, з розпатланою наелектризованою від сили гривою. Такі раптові перетворення часто бувають і з нормальними людьми, коли в їхніх головах з'являється віра і рішучість. Що тоді говорити про Безрукого, життя якого нормальним не назвеш із самого початку. Ще й епопея з переселенням душ...

Лев одягнув спортивний костюм і вибіг з хати. Про це поспішила по своєму «справедливому» каналу повідомити Яремі Сильвестровичу пані Стефа. Останнім часом у неї було багато тістечок для чаю з бергамотом...

Сутінки були гарними шпигунами, але страх не любили, коли шпигували за ними. Грім зі зблідлого неба звалився на замок судді, не встигнувши навіть зблиснути. Нічого не спрацювало — ні кам'яний мур, ні треновані охоронці, ні камери, ні сигналізації... Все капітулювало одночасно, бо немає такої сили, що може встояти перед правильним ритмом! Безрукий про це не лишень знав, але вмів ритм підкоряти... Тому зараз із гордо піднесеною головою стояв очі в очі з гідним супротивником — Яремою Сильвестровичем Лавником.

Битва енергій переможця не виявила. Стріли з очей не досягали успіху. Або відводилися вбік, або ламалися перед самою ціллю. Лавник умів гарно нападати, проте Лев уміло відводив удари. З металевих предметів у кабінеті сипалися іскри. Суддя не витримав битви енергій і пішов у напад з кулаками. Він наніс декілька болючих ударів по голові Безрукому, але той навіть не