Обурливо гарна, або Ліки Його Високості - Ольга Обська · автор

— Врятуй його! Благаю, врятуй! — в очах на пів обличчя завмер відчай.

Як би Сніжані хотілося пообіцяти смертельно нажаханій матері, що з її дитиною все буде добре. Але чи це їй під силу? Що вона може? Сніжана схилилася над хлопчиком.

— Він чимось подавився? Щось потрапило до його горла?

— Ні, — простогнала жінка.

Сніжана вже й сама бачила, що дихальні шляхи вільні. Причина зупинки дихання у чомусь іншому. Зараз поки що не важливо в чому. Важливо відновити дихання. Це єдине, що зараз має значення.

…студенти-медики чомусь звали його Кеша — гумового манекена, на якому відпрацьовували непрямий масаж серця і штучне дихання. Він терпляче переносив усі їхні помилки. Він терпів, але не професор Кравченко. Реаніматолог зі стажем. Він був жорстким, настирливим, уїдливим, нетерпимим до помилок. Примушував повторювати рухи знову і знову, доки не будуть доведені до автоматизму.

— Це має прошитися у вашій підсвідомості, — втовкмачував студентам професор. — Колись це врятує комусь життя…

…і воно прошилося. Сніжана діяла впевнено. Різко потягнула поли сорочки хлопчика в сторони, щоб звільнити доступ до грудної клітки. Тканина затріщала — піддалася рвучкому руху. Сніжана поклала долоню на нижню частину грудини. Дітям непрямий масаж серця роблять однією рукою. Поштовхи мають бути різкими й амплітудними. Якщо все робиш правильно, на сонній артерії почне промацуватися пульс. Тридцять поштовхів, потім два видихи просто в рот хлопчику. І знову поштовхи. Рука має бути прямою.

— Відійди! — Сніжана відчула, що у її плече вчепилася чоловіча п'ятірня. — Не смій його чіпати, північнице.

Вона підвела на чоловіка погляд. Якби поглядом можна було вбивати — убила б, не замислюючись.

— Ваш син помирає, — процідила крізь зуби. — Не смійте заважати. Геть! — гаркнула не своїм голосом.

І знову — тридцять різких поштовхів і два видихи в рот хлопчику, тридцять поштовхів і два видихи… Сніжана не знала, куди подівся чоловік. Не помічала взагалі нічого. Світ звузився до цієї дитини. До його розширених зіниць. До цих вирів, у яких цілий всесвіт, що невблаганно згасає… Ну ж бо, маленький! Дихай! Ти зможеш! Дихай! Тридцять поштовхів, два видихи, тридцять поштовхів, два видихи…

Напевно, минуло всього кілька хвилин. Але вони здалися вічністю. Хлопчик рвано вдихнув. Сам! Потім знову і знову. Його зіниці звузилися. Обличчя набувало природного кольору. Вийшло? Сніжана поклала два пальці на сонну артерію. Воно билося — серце малюка билося саме. Радість, полегшення і ще з десяток різних почуттів замиготіли перед очима райдужними колами.

— Що відбувається? — скрипучий голос Тельмара повернув Сніжану в реальність.

Вона відірвала погляд від дитини. У кабінеті вже було кілька людей. Вона навіть не помітила, коли вони з'явилися.

— Цілителю, вона провела з ним якийсь темний ритуал, — батько хлопчика кинувся до лікаря. — Я хотів завадити, але вона…

Сніжана глянула на Тельмара.

— Дихання і пульс були відсутні, — почала вона звітувати, перебивши чоловіка. — Зіниці на світло не реагували. Шкірні покриви були синюшними. Провела реанімаційні заходи: непрямий масаж серця та штучне дихання. Зараз хлопчик дихає самостійно. Пульс ритмічний, — звичайно, говорила вона все це трохи іншими словами — використовувала терміни з трактату Містьєріуса. Але сенс був той самий.

— Я ж казав, — вчепився в лікаря чоловік, — північниця застосувала заборонену магію.

Очі чоловіка вперлися в Сніжану і блиснули ненавистю. У той момент їй було байдуже, що говорить і думає ця людина і всі інші, хто був у кабінеті. Під її пальцями пульсувало життя. Життя, яке їй вдалося втримати.

— Це був цілющий ритуал, — викарбував Тельмар, грізно подивившись на батька дитини. — Вона врятувала Брайзу життя. А тепер усі — геть з мого кабінету. Я продовжу лікування. Життя Брайза все ще у небезпеці.

Слів Тельмара послухалися миттєво. Кабінет спорожнів за секунду. Останньою вийшла мати хлопчика. Сніжана встигла прочитати безмовне «дякую» в її величезних очах, сповнених сліз.

— Тебе, північнице, це теж стосується, — проскрипів цілитель.

Сніжана і не подумала виконувати його наказ. Вона лише відійшла від хлопчика на кілька кроків, надаючи лікареві доступ. Вона знала, що Тельмар її не вижене. Відчувала, що в душі він уже визнав у ній колегу.