Обурливо гарна, або Ліки Його Високості - Ольга Обська · автор

Хай береже тебе і весь твій рід все-Творець.

Слова записки Крайдана набатом пульсували в голові. Ще тоді відразу Сніжана зрозуміла їх як застереження — як настанову берегти Краплю Арата. Магістр наче передбачав саме цей момент. Наче знав, що Демір спробує забрати у неї родовий артефакт.

Але що як Сніжана помилилася? Що як у фразі Крайдана не було застереження? Звичайне загальноприйняте кліше для закінчення будь-якого листа. Подібно до того, як на Землі закінчували послання: «Бережи тебе Боже!».

Віддати артефакт чи ні? Бреше Демір чи каже правду? Що як Крайдану справді погано? Що як він на межі? Що як від її рішення залежить його життя? Думки перемішувалися з почуттями, а почуття були надто болючими, надто тривожними — заважали думати.

Сніжана — лікар. Її вчили бути готовою до подібного — до того, що від її рішення залежатиме життя пацієнта. У таких ситуаціях потрібно вміти вимикати емоції. Тільки холодний неупереджений аналіз.

Сніжана відкинула біль, невпевненість, страх помилитися. Слухала лише логіку, а логіка підказувала, що Демір бреше. Крайдан не міг розповісти йому про Краплю Арата. Цей чоловік скоріше помре, ніж зрадить. Та й не лише про артефакт — ні про які особливі стосунки зі Сніжаною Магістр теж розповісти не міг. Їх не було. Крайдан залишився вірним дружині. Той прощальний поцілунок не береться до уваги. Вони обоє думали, що бачаться востаннє.

Але що як ментальні поля так вплинули на Крайдана, що він перестав контролювати свої дії та слова? Що як вплив моторошної печери Коена відключив його волю, і він насправді розповів Деміру про Краплю? Тоді, виходить, Магістр справді на межі і потребує термінової допомоги. Тільки в страшному маренні він здатний на подібне.

Як вчинити? Думай, Сніжано, думай! Не помилися! Помилка буде дуже дорого коштувати! Вся розмова з Деміром прискореною кінострічкою промайнула в голові

Ні! Все-таки ні! Демір бреше! Все це вистава. Він назвав Крайдана другом, але якщо так, якщо в нього і справді душа болить за Магістра, хіба поводився б він таким чином? Чаювання з тістечками, квіти? Чи витрачав би він на це час, коли треба терміново рятувати друга? Поліз би йому шматок у горло, якби співчував стражданням Крайдана?

Перед Сніжаною було розіграно виставу. Від початку і до кінця — всі рухи, слова, жести, міміка — все спрямоване на те, щоб виманити у неї артефакт. Саме він потрібен Деміру. Через нього ведеться ця витончена цинічна гра.

Але як Демір дізнався про Краплю Арата, якщо не від Крайдана? Окрім Магістра артефакт у Сніжани бачили лише послушниці. Виходить, сестри, якими б вони не були відчуженими від світу цього, все ж таки розповіли комусь, а далі інформація дійшла до Деміра. Що не дивно — адже він голова таємної канцелярії.

Вся ця низка думок промайнула в голові майже миттєво — минуло не більше кількох секунд з моменту, коли Демір простягнув руку, але навіть і така пауза могла викликати зайві підозри. Настав час щось відповісти. Але що? Вдавати, що Сніжана навіть уявлення не має, що таке ця Крапля Арата, безглуздо. Адже про найсильніший артефакт королівства чули навіть у глухій обителі. Але можна зіграти на іншому. Демір знає, що у Сніжани є Крапля Арата лише зі слів безвільних послушниць. А ті могли й наплутати щось. Треба стояти на тому, що артефакту не було — була лише прикраса, що здалеку нагадує Краплю.

— Якщо Магістр Крайдан сказав вам, що в мене є Крапля Арата, то виходить йому зовсім погано, — Сніжана навіть не намагалася прибрати з голосу тремтіння. Нині їй це лише на користь. Нехай Демір думає, що вона в засмучених почуттях, розгублена і стривожена.

Вона рішуче підскочила на ноги і пішла до дверей, ігноруючи простягнуту Демірову руку.

— Свого часу я носила кулон, чимось віддалено схожий на знаменитий артефакт, — пояснила вона на ходу. — Але ж як сильно ментальні поля мали спотворити свідомість Магістра Крайдана, якщо тепер та дрібничка видалася йому Краплею Арата.

Демір перегородив їй дорогу.

— Дай подивитись на твій кулон.

— Я продала його днями, бо потребувала грошей, — Сніжана обійшла Деміра і продовжила рухатися до дверей.

Чуття підказувало, що той не намагатиметься обшукати її, щоб відібрати артефакт. Якби Демір збирався забрати його силою, то зробив би це відразу — не став би влаштовувати цілу виставу. Більше того, чуття на пару з логікою дали їй ще одну підказку. Демір намагається заволодіти Краплею Арата, переслідуючи якусь свою особисту мету. Якби він працював на благо королівства, то повідомив би короля. Але Арттерик явно нічого не знає про те, що у Сніжани бачили Краплю Арата. Якби знав, то розмовляв би з нею зовсім інакше. Але чому Демір приховав таку важливу інформацію від монарха? Тому що веде власну гру потай від Арттерика. І Сніжана збиралася цим скористатися.

— Ти куди? — знову перегородив дорогу Демір.

Сніжана бачила, що він спантеличений її рішучістю і не розуміє, що вона затіяла. Нічого, зараз вона ще більше його приголомшить.

— До Його Величності.

— До Його Величності? — мімічні м'язи на обличчі Деміра нервово смикнулися.

— Так, до Його Величності.

Що, не чекав? Ось тобі й маєш!

— Я негайно маю поговорити з королем. Зроблю те, що мали б зробити ви як друг Магістра Крайдана. Розкажу, в якому жахливому стані ви застали магістра вранці. І проситиму королівської милості негайно скасувати покарання моєму опікуну заради порятунку його життя. Його Величність збирався справедливо покарати Магістра, відповідно до його провини, але не стратити.

На вилицях Деміра заграли жовна. Ох, як не до вподоби йому було те, як стали розвиватися події. Як виводить його з себе те, у що вилився його так старанно підготовлений спектакль. Він думав, що Сніжані й на думку не спаде залучати в цю історію короля. Думав, що північниця, яку і так підозрюють у всіх смертних гріхах, і пискнути не посміє зі страху, що Демір розповість королю про те, що в неї бачили Краплю Арата.