Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко

— І ти тут?.. — Її погляд зупинився на складеному вдвоє аркуші, який Івін тримала в руках. — Ага, лист… Ні, сестро Кейліон, я не знаю ні про який лист. Якщо він надійшов, то має бути в кабінеті. Зараз я…

— Не треба, — зупинила її найстарша, — це зачекає.

І далі розповіла, що дві години тому Ґвен прокинулася й виявила в себе Іскру — проте не свою колишню, а іншу, яка досьогодні належала Неріс вер Дирдрі. Ейрін зіграла просто блискуче, поводилася саме так, як і мала б поводитись, уперше про це почувши, була украй вражена цією дивовижною новиною, раділа за Ґвен, трохи сумувала через смерть сестри Неріс (але вміру, як сумують за незнайомими родичами, що їх знали лише зі слів інших), коли треба, перепитувала, уточнювала, знай поривалася побігти до кабінету, щоб подивитися, чи немає листа від Шайни або Шаннон. А в належний момент зобразила приголомшене розуміння, чому Кейліон та Івін прийшли до неї, проте не стала гарячково й катеґорично заперечувати свою причетність до цього, а злякано зойкнула, зосередилася на своїй Іскрі і за хвилю полегшено оголосила, що не бачить у ній жодних змін, не відчуває жодних слідів недавнього контакту з іншою Іскрою.

Наприкінці цієї вистави до них приєдналася старша сестра Раґвільд вер Енвис, яка щойно отримала листа від Альси вер Киннейді. Мабуть, Альса попросила свою давню подругу негайно зайти до Ейрін, засвідчити, що вона спить і нічого не знає, і таким чином не дозволити їй згодом приписати собі заслугу у відновленні відьомської сили Ґвен. Сама Раґвільд не поділяла впертої Альсиної невіри в існування Первісної, а належала до тих сестер, які й хотіли б не вірити, але не могли заплющувати очі на факти, тому швидше боялася, що Ейрін таки причетна до цих подій. Проте щира, невинна поведінка дівчини заспокоїла її; та й Кейліон, з усім своїм кількасотлітнім досвідом і глибоким знанням людської натури, здається, нічого не запідозрила. Івін була навіть шокована тим, як легко й невимушено Ейрін ошукала двох таких досвідчених сестер. Зате тепер можна не сумніватися — вона заб’є памороки будь-кому і при цьому й оком не змигне…

Врешті Кейліон відпустила Ейрін, і та бігцем кинулася до свого кабінету, щоб перевірити пошту. А найстарша, в супроводі Івін та Раґвільд, вийшла в коридор, зачинила за собою двері й сказала:

— Ні, вона тут ні до чого.

— Так, справді, — погодилась Івін. — Хоч я була майже певна, що Ейрін таки доклала до цього руку.

— Ти просто хотіла, щоб так було, — несхвально зауважила Раґвільд. — І добре, що твої надії не справдилися. Нам тільки бракувало, щоб це зарозуміле дівчисько здобуло владу над нашими Іскрами.

Біля повороту до головного корпусу їм зустрілася ще одна найстарша сестра, Лорна вер Шерен, яка також отримала звістку від Альси. Кейліон зупинилася поговорити з нею, до їхньої розмови долучилась і Раґвільд, а Івін, попрощавшись, рушила до сходів. Дарма що їй уже минуло сорок, дарма що її вважали однією з трьох найрозумніших відьом у Сестринстві, вона все одно почувалась у товаристві старших та найстарших малою й дурною дівчинкою. Втім, це нітрохи не заважало їй постійно сперечатися з ними — а надто ж, із Аверлін вер Шіван, цією впертою матеріалісткою, яка затято вірила, що всі явища можна пояснити законами натуральної філософії, зокрема, заперечувала надприродну сутність світла й намагалася звести його до надшвидких коливань ґвевричних сил…

У своєму помешканні Івін пройшла до кабінету, щоб написати відповідь Мораґ, і виявила там ще два листи з Тахріна — від Шайни вер Брі та Норін вер Ґвенер. Хоча їх було надіслано без позначки терміновості, вона вирішила заразом відповісти й на них. Краще було негайно, в самому зародку придушити підозри щодо причетності до цієї історії Ейрін, ніж потім боротися з чутками, коли вони вже розійдуться серед сестер і стануть предметом запеклих суперечок.

„Мораґ, мабуть, і далі твердитиме, що це була Ейрін,“ — подумала Івін, поклавши перед собою чистий аркуш паперу і взявши чарівне перо. — „Та на таких, як вона, ніхто не зважатиме. Головне, переконати тих, до кого дослухається решта сестер. І Ейрін зробила дуже важливий крок у цьому напрямку, обвівши круг пальця Кейліон з Раґвільд…“

Шайна звернула з паркової доріжки і пішла по вузенькій стежинці, що звивалася між усипаними снігом ялинками.

„Зараз я схожа на них,“ — подумала вона. — „Така ж біла й холодна.“

На ній була строга сукня з білого шовку, без будь-якого шитва та прикрас. Звичайні люди під час жалоби вбираються в чорне, а у відьом жалобний колір білий. Він символізує чистоту душі, що покинула світ живих, і тверду віру в її наступне переродження. Щоразу, коли вмирає відьма, всі її сестри, на знак скорботи та надії, вдягають білі сукні. А найстарші постійно носять біле вбрання — у пам’ять про всіх сестер, що їх вони пережили за свій довгий вік…

Шайна знайшла Бренана там, де й сподівалася. Він сидів на лавці під старезним трьохсотлітнім дубом і годував горішками білок, що стрибали довкола нього в снігу. При Шайниній появі звірята злякано розбіглись, а брат підняв на неї похмурий погляд.

— Доброго ранку, сестричко, — промовив він. — Хоча не знаю, чи можна сьогодні так вітатися.

— Звичайно, можна, — відповіла Шайна, вмостившись на лавці поруч із ним. — Жалоба жалобою, а життя триває. Вибач, що не розбудила тебе вночі.

— Ні, ти правильно вчинила. Я б своїм кислим виглядом зіпсував Ґвен усе свято.

— Вона не святкувала. Просто була щаслива — а це зовсім інше. Була щаслива і, водночас, сумна. Не лише через сестру Неріс, а й через тебе. Розуміла, як тобі буде прикро.

— Мені не прикро, — сказав Бренан. — Мені боляче. Я розгублений, спустошений, злий… Знаю, це погане почуття, неправильне, та нічого не можу з