Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко

Досягнувши Вельґінської затоки, що омивала середньо-західне узбережжя Лахліну, Елвен уповільнила політ, зупинилася, й обоє стали на ноги. Йорверт не міг бачити обличчя дівчини, але чув її рівне дихання і був украй вражений тим, що після такого швидкого й тривалого левітування вона нітрохи не втомилася. Сам би він зараз упав і ще б довго не зміг підвестися.

— Отже, — сказала Елвен, — вам доведеться відмовитися від прогулянок на Абрад. Ви були пов’язані з Ворогом, і тепер очевидно, що він досі відчуває вашу присутність.

— Гадаю, що в Тиндаярі він може відчути будь-кого, — зауважив Йорверт. — За винятком, хіба що, території під Лахліном.

— Так, можливо. Тому це обмеження стосуватиметься всіх. А вас — у першу чергу. Розумію, вам треба прикривати свою відсутність на Абраді, і мене нітрохи не обтяжить раз на тиждень надсилати ваші листи. Самі бачили, що з одним демоном я легко впораюсь, а від кількох легко втечу.

— Бачив, але…

— Це не пропозиція, лорде Йорверте, — голос Елвен став жорстким. — Це моє рішення. А вам я забороняю й носа потикати за межі Лахліну. Ви надто важливі для нашої справи, щоб даремно ризикувати собою.

Йорверт зітхнув.

— А як же Фейлан аб Мередид? Ми відмовимось від його пошуків?

— За таких обставин доведеться відмовитись. Якщо він продовжить втручатися в події на Лахліні, ми схопимо його на гарячому, а якщо це була одноразова акція, то помста зачекає.

— Ви знаєте мою думку, пані, — сказав Йорверт. — Фейлан не та людина, якій доручили б систематичну підривну діяльність. Йому просто сказали, що треба зробити, і не стали пояснювати, навіщо.

— Тоді він тим більше нас не цікавить. Я все-таки сподіваюсь, що Ворог і далі обмежуватиметься такими дрібними диверсіями і не наважиться відкрито нацькувати на нас своїх слуг.

— Чому?

— Бо інакше всі абрадські чорні довідаються, що можна володіти темною енерґією і не коритись Китрайлові. Мало того, ваш приклад свідчить, що кожен чорний має шанс позбутися залежності від Ан Нувіну. Невже ви про це не думали?

— Ще не мав часу подумати, пані. Правду кажучи, досі я не вірив у своє звільнення.

— Ну, тепер ви переконалися. Гадаю, серед ваших колишніх колеґ знайдеться чимало таких, хто пішов на службу Ворогові не з ідейних міркувань, а задля сили. І вони радо вхопляться за можливість звільнитися від пут, зберігши владу над темною енерґією.

— Певна річ, — підтвердив Йорверт. — І для нас це вигідно.

— У перспективі, так, вигідно. Але зараз це означатиме початок війни з Ан Нувіном, яка зашкодить нашій боротьбі за Лахлін. Тому нам на руку небажання Ворога розголошувати правду про нас і цим самим визнавати, що він не має повного контролю над доступом до темної енерґії. Поки він сподівається впоратись із нами тихо, без зайвого галасу, ми можемо більш-менш спокійно робити свою справу.

— Та врешті-решт він оголосить нам війну і кине проти нас усі свої сили.

— Тоді ми будемо воювати, — твердо мовила Елвен. — І звільнимо земний світ від його прислужників.

Івін розбудив сиґнал, що спрацював від поштових чарів. Як і більшість відьом, вона завжди мала при собі кілька аркушів зі спеціально налаштованим плетивом і особливим маґічним знаком для прийому важливих та невідкладних повідомлень. Утім, такі листи Івін отримувала вкрай рідко, бо не брала ніякої участі в керуванні Сестринством, не цікавилась абрадською політикою і навіть під час своєї багаторічної подорожі по континенту вела спокійне, розмірене життя. Тож усі справи, з якими до неї зверталися сестри, цілком могли зачекати до ранку.

Прокинувшись, Івін запалила в кімнаті світильник і передовсім поглянула на настінний годинник. Ішла третя по півночі, за вікном тужливо завивав вітер — з вечора на острів насунула снігова буря з півночі, й хуртовина розгулялася на всю губу. Івін не любила мінеганську зиму, вона вважала, що в четвертому столітті сестри-засновниці припустилися помилки, перебравшись сюди з Тір Шиншару. Тоді їхнє рішення було продиктоване небажанням вести суперництво за вплив у реґіоні з двома наймогутнішими на той час країнами — Шінаном та Хамрайґом, і вони заснували відьомську державу по інший бік Північного Абраду, де люди лише почали заселяти звільнені від демонів та чудовиськ території. Проте слідом за відьмами перемістився на північний захід і політичний центр абрадської цивілізації: Ґулад Хамрайґ та Ініс Шінан поступово втратили свої провідні позиції, а їхнє місце зайняли Івидон і Катерлах. Перший став узірцем справедливого державного устрою, який забезпечував усім громадянам мир, добробут та впевненість у майбутньому, а Катерлах завжди славився своєю військовою могутністю — як на суші, так і на морі. Навіть після розпаду Імперії він залишився найвпливовішим з усіх Північних Королівств, а чимало островів у Океані Івирид і досі перебували у васальній залежності від нього…

Івін присунулася до правого краю ліжка, де стояла невисока шафка з червоного дерева, висунула шухляду і взяла звідти горішній аркуш, на якому відчувалися свіжі поштові чари. Лист був коротенький, на три рядки:

Івін, вибач, але це важливо. Будь ласка, зайди до мене. Зараз же! Справа дуже серйозна.

Ейрін.

Івін розгублено кліпнула очима і ще раз перечитала написане. Ні, вона не помилилася, все так і було — Ейрін, що мешкала лише поверхом вище, надіслала їй серед ночі листа з проханням негайно прийти до неї. Без сумніву, сталося справді щось важливе, вона б не стала турбувати її через дрібниці. Але що заважало їй самій спуститися на шостий поверх і просто постукати в двері? Так було б набагато швидше…

Квапливо вибравшись із ліжка, Івін вступила босоніж у капці, накинула на себе халат і поспіхом вийшла зі спальні до передпокою,