Мандри убивці - Робін Хобб

від часу пропливали високі рвані хмари, затуляючи місяць. Слова оповідача змусили мене затремтіти, хоч і не з тієї причини, на яку він міг сподіватися. Я чекав, що хтось штурхоне мене ногою або крикне: «Гей, а придивімося до нього краще!» Але ніхто цього не зробив. Захоплених тоном розповіді слухачів більше цікавили уявні вовчі очі в темряві, ніж утомлений робітник, що спав серед них. А все-таки серце калатало мені в грудях, коли я оглядався на залишений мною слід. Кравець, у якого я обміняв одяг, міг мене розпізнати за цим описом. Жінка, що цікавилася сережкою, ймовірно, теж. Навіть стара лахмітниця, що допомогла мені зав’язати хусткою волосся. Дехто не захоче висовуватися, ще дехто уникатиме контактів з королівськими стражниками. Та дехто може вчинити інакше. Доведеться мені рахуватися з тим, що будь-хто може мене виказати.

Оповідач вів далі, оздоблюючи свої байки мальовничими деталями про лихі заміри Кеттрікен і про те, як вона лягла зі мною в ліжко, аби зачати дитину, яку ми могли використати, щоб здобути трон. Коли говорив про Кеттрікен, у його голосі лунала огида. Ніхто не глузував з цих слів. Навіть Кріс, що лежав поруч зі мною, погоджувався, начеб ті химерні інтриги були загальновідомими. Тут він зненацька озвався, підтверджуючи мої найгірші підозри.

— Кажеш так, ніби це якась новина, але ж усі й так знають, що вона нагуляла черево не з Веріті, а з бастардом-віттером. Якби Регал не прогнав тієї гірської шльондри, мали б ми спадкоємцем престолу когось такого, як Плямистий принц.

Загуло тихе схвальне бурмотіння. Я заплющив очі та лежав, наче вкрай стомлений. Сподівався, що мій зовнішній спокій і стулені повіки приховають лють, що от-от мала мене поглинути. Потягся до хустки, тугіше обв’язав нею волосся. З якою метою Регал розпускав такі злобні наклепи? Я не сумнівався, що джерелом подібної отрути міг бути тільки він. Я не покладався на свій голос настільки, щоб ставити якесь запитання, не хотів теж здатися невігласом у справах, вочевидь, загальновідомих. Тож тихо лежав і слухав з гарячою цікавістю. Наскільки я зрозумів, усі знали, що Кеттрікен повернулася в Гори. Свіжа гострота їхньої зневаги підказувала, що це недавня новина. Був іще поголос, наче це з вини гірської відьми закрито переходи для чесних купців з Тілту та Ферроу. Хтось навіть посмів сказати, що тепер, коли торгівля з Прибережними герцогствами занепала, Гірське королівство розгледіло можливість ізолювати Ферроу та Тілт і намагається нав’язати їм власні умови, погрожуючи перекрити всі торгові шляхи. Ще інший розповів, що навіть простий караван, ескортований людьми Шести герцогств у кольорах самого Регала, завернули з Гірського кордону.

Як на мене, все це була дурного мова. Гори потребували торгівлі з Ферроу та Тілтом. Зерно для гірського люду було важливішим, ніж дерево й хутро з гір для мешканців низин. Таку вільну торгівлю відкрито вважали головною причиною шлюбу Кеттрікен з Веріті. Навіть якщо Кеттрікен утекла назад у Гори, я настільки її знав, аби бути певним: вона ніколи не підтримає жодного перекривання торгівлі між своїми одноплемінниками та Шістьма герцогствами. Надто була прив’язана до обох народів, надто сильно хотіла стати Жертовною для них усіх. Коли торгове ембарго, про яке я чув, існує насправді, то його ініціатором був Регал. Я в цьому не сумнівався. Однак люди довкола мене ремствували на гірську відьму та її помсту нашому королю.

То Регал розпалює війну проти Гір? Може, намагається ввести туди збройне військо, видаючи його за торговий ескорт? Це дурний замір. Колись давно мого батька вислали в Гори, щоб він уточнив кордони й торговельні угоди з Гірським королівством. Це поклало край довголітнім прикордонним війнам і наїздам. За роки воєн король Шрюд збагнув, що ніхто не зможе зайняти й утримувати перевали та шляхи до Гірського королівства силоміць. Я неохоче простежив цю думку. Це Регал запропонував Веріті Кеттрікен як наречену. Сам вів потрібні перемовини, сватаючи її за брата. Пізніше, коли наблизився час одруження, намагався вбити Веріті та здобути принцесу собі за наречену. Зазнав невдачі, а його плани та інтриги мало кому відкрилися. Шанс самому заволодіти принцесою Кеттрікен і всім, що з нею пов’язане, наприклад, можливістю успадкувати Гірську корону, протік йому між пальців. Я згадав почуту колись мною розмову між Регалом та зрадником Галеном. Вони начебто вірили, що Тілт і Ферроу будуть найкраще забезпечені, якщо контролюватимуть гірські хребти й переходи та спиратимуться на них. Невже Регал думає тепер перебрати силою те, що мав колись надію здобути зав­дяки одруженню? Вважає, що коли достатньо очорнить Кеттрікен, то його прихильники повірять, наче ведуть справедливу війну, помщаючись гірській відьмі, а водночас відкриваючи для торгівлі ключові торгові шляхи?

«Регал, — міркував я, — спроможний повірити геть у все, у що захоче». Зваживши на глибину його чаш вина й голову, одурманену димком, я не сумнівався, що досі він і сам вірить у свої дикі вигадки. Сто золотих за Чейда і ще сто за мене. Ну, я-то знав, за які мої останні вчинки заслужив таку ціну, але ламав собі голову, чим відзначився Чейд. Усі роки, які я провів із Чейдом, він завжди діяв, хоч і був безіменним та невидимим. Імені й досі не мав, але побите шрамами обличчя і схожість зі зведеним братом стали тепер відомими. Це означало, що хтось десь його бачив. Я сподівався, що цієї ночі він здоровий і в безпечному місці, хай де б це було. Якась моя частка прагнула повернутися до Баку та розшукати його. Наче я міг якось його вберегти.

Йди до мене.

Не важило, чого я хотів і що відчував. Однаково знав, що насамперед піду до Веріті. Я обіцяв це собі знову й знову, і нарешті мені вдалося поринути у сторожкий сон. Бачив сни, але вони були бліді, з легким дотиком Скіллу. Здіймалися, опадали та оберталися, мов гнані осіннім вітром. Моя свідомість, здається, піймала і перемішала думки про всіх, кого я втратив. Мені снилося, що Чейд п’є чай із Пейшенс та Лейсі. Він мав на собі накидку з червоного шовку, оздоблену узором із зірочок, дуже старого покрою. Поверх чашки поглядав на жінок, чарівно їм усміхався і викликав сміх навіть в очах Пейшенс, хоча вона здавалася дуже втомленою й виснаженою. Потім мені снилося, що Моллі виглядає з будиночка, а Барріч стоїть за дверима, щільно загорнувшись у плащ, щоб захиститися від вітру, і вмовляє її не турбуватися, він іде ненадовго, а всі тяжкі обов’язки можуть почекати, доки він не повернеться, вона має зоставатися вдома і дбати лише про себе. Я бачив уві сні навіть Целеріті, вона знайшла притулок у легендарних Крижаних печерах Голодного льодовика Бернсу і сховалася там з військами, які змогла зібрати, та численними людьми зі свого народу, що втратили дах над головою через наїзників-піратів. У моєму сні вона доглядала Фейт, яка страждала від пропасниці та гнійної рани, завданої стрілою, що влучила їй у живіт. Наприкінці мені приснився блазень. Він сидів перед каміном і вдивлявся у полум’я, його бліде обличчя, на якому не зосталося жодної надії, набрало кольору слонової кості. Я відчув, що він бачить мене у цьому полум’ї, що я глибоко зазираю йому в очі. Десь неподалік, але не надто близько, невтішно плакала Кеттрікен. Тут подібні сни скінчилися,