Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд
— Дорослим? — Паша недовірливо глянула на співрозмовницю. — Якщо навіть дитину важко наставляти… То що вже сказати про дорослого чоловіка?
Сестра відповіла їй багатозначним поглядом:
— Ми тут для того, щоб служити Творцеві. Все, чим Він наділив нас, дано нам саме з цією метою, хоча не завжди можна сказати заздалегідь, що і коли знадобиться. Послушниця, яка працює з новачком, повинна скористатися всім, чим Він наділив її. Адже нашийника, як я вже говорила, часом недостатньо, а правила частенько бувають марні. — Вона помовчала. — Так ти як і раніше бажаєш стати сестрою Світу? Навіть знаючи, що тобі може дістатися новачок, працювати з яким буде незмірно важче, ніж з будь-яким звичайним вихованцем?
— О так! Звичайно, сестра! Це випробування буде послано мені самим Творцем, але я доведу, що гідна свого покликання. Я зроблю все, що в моїх силах. Я використаю все, чого мене вчили, і все, чим наділив мене Творець. Я готова до того, що мій підопічний буде родом з дивних земель, де існують дивні звичаї, до того, що він буде наляканий, до того, що з ним буде нелегко. І я готова придумати свої власні правила, щоб домогтися успіху. — Вона соромливо глянула на сестру. — А якщо ви дійсно будете мені допомагати, то, спираючись на вашу мудрість, я подолаю будь-які труднощі.
Сестра з посмішкою кивнула:
— Я дала слово і допоможу тобі, з чим би ти не зіткнулася. — Вона задумливо насупилася. — Можливо, побачивши твою красу, наш новий учень побачить за нею красу самого Творця. Не виключено, що саме таким способом ти зумієш вказати йому шлях до Світла.
— Це була б для мене велика честь, сестра.
— В цьому, моя люба, ти абсолютно права. А тепер іди до своєї наставниці і скажи їй, що в тебе занадто багато вільного часу. Нехай з завтрашнього дня підшукає тобі якусь роботу. Скажи їй, що останнім часом ти надто часто дивишся у вікно.
Паша схилила голову і зробила кніксен.
— Так, сестра, — покірно сказала вона. Сестра посміхнулася, піймавши її погляд:
— Я теж чула про те, що три сестри вирушили на пошуки людини з даром. Правда, повернуться вони не скоро, але, коли повернуться, я нагадаю абатисі, що ти перша в списку і готова до відповідального завдання.
Звичайно, якщо сестри дійсно когось привезуть.
— О, дякую, сестра! Спасибі!
— Ти красива дівчина, Паша. В тобі втілилася велика майстерність Творця.
— Дякую вам. — Цього разу Паша не почервоніла.
— Дякуй Творцеві.
— Я буду дякувати Йому в своїх молитвах. Сестра, а до того, як сестри повернуться, не могли б ви знайти час ще раз поговорити зі мною? Допомогти краще зрозуміти, для чого призначив мене Творець.
— Якщо хочеш.
— Звичайно, хочу. Дуже хочу!
Вона поплескала Пашу по щоці:
— Зрозуміло, моя дорога, зрозуміло! А тепер — марш до своєї наставниці.
Я не люблю, коли майбутні сестри не можуть знайти собі кращого заняття, аніж дивитися у вікно.
— Так, сестра. — Паша з посмішкою вклонилася і пішла до дверей, але раптово зупинилася і обернулася до сестри. — Сестра… Боюся, я не знаю вашого імені…
— Іди!
Паша здригнулася.
— Так, сестра.
Паша квапливо вийшла, поправивши по дорозі збитий килим. Сестра дивилася їй услід, із задоволенням відзначивши про себе, які стрункі у дівчини ніжки і як плавно погойдуються при ходьбі її стегна.
«Виріс і став чоловіком».
Зібравшись з думками, вона продовжила свій шлях по Палацу, спускаючись все нижче і нижче з поверху на поверх. Незабаром дерев'яні панелі на стінах змінилися голим каменем, а затишні світильники поступилися місцем чадячим смолоскипам, а коли сестра минула поверхи, відведені під кімнати для прислуги і майстерні, зникли і смолоскипи. Вона запалила на долоні вогненну кульку і, освітлюючи нею дорогу, продовжувала спускатися далі.
Тут, на нижньому рівні Палацу, було холодно і повно пилу. Дійшовши до потрібного приміщення, вона запалила факел, що висів біля входу, і відчинила важкі двері. У маленькій кімнаті не було нічого, за винятком ще одного факела, купи соломи та двох чарівників на ній. В повітрі стояв неприємний запах цвілі.
Коли вона увійшла, чарівники, похитуючись, піднялися на ноги. Обидва були в довгих балахонах, що вказували на їх високий ранг. Чарівники нерозумно посміхалися і, судячи з усього, були в устілку п'яні. Вирішили відсвяткувати свою останню ніч у Палаці, з роздратуванням подумала вона. Останню ніч в товаристві сестер Світу. Останню ніч з Рада-Хань на шиї.
Ці двоє потрапили до Палацу ще хлопчиськами і майже в один і той же час. З тих пір вони стали друзями. Сем Вебер був невисокий, у нього було просте відкрите обличчя, світле кучеряве волосся і м'який спокійний погляд. У порівнянні з іншими рисами обличчя його підборіддя здавався надмірно великим. Другий, Невілл Ренсон, був вищим, волосся мав чорне, завжди стриг його коротко і намагався стежити за зачіскою. Він носив коротку, акуратну борідку, в якій вже почала пробиватися сивина. Очі у нього були майже такі ж темні, як волосся, а риси обличчя — більш жорсткі, ніж у товариша.
«Я завжди говорила, що він буде гарним чоловіком», — дивлячись на Ренсона, подумала сестра. Колись, дуже давно, його, ще дитину, довірили виховувати саме їй, тоді ще послушниці. Це було її останнє випробування перед тим, як стати сестрою.
Чарівник Ренсон змахнув рукою і спробував відважити уклін, але ледь не впав. Відновивши рівновагу, він широко усміхнувся, від чого відразу став схожим на хлопчиська, незважаючи на вік і сивину в бороді.
— Доброго вам вечора, сестра… — Почав він, але договорити не встиг: вона з усіх сил вдарила його батогом по підборіддю. Хряснула кістка. Невілл з криком повалився на підлогу.
— Я ж казала, — прошипіла вона крізь зціплені зуби, — ніколи не говори вголос моє ім'я, якщо ми не одні.
