Як я стала королевою - Ольга Обська

Відразу після сніданку Аліса попрямувала до камбуза. Не за добавкою, певна річ, у неї була запланована одна невідкладна справа. Настільки невідкладна, що вона навіть змогла подолати спокусу залишитися на палубі і поспостерігати, як гвардійці під керівництвом короля ловитимуть альбатроса. Чи вистачить їм розуму влаштувати пастку чи вони діятимуть напролом?

Вона розраховувала, що цьому видовищному дійству знайдуться свідки (наприклад, Піполо), які потім докладно перекажуть їй увесь перебіг подій. А тому зі спокійною совістю покинула місце, де мала розігратися трагікомедія.

  Відчиняючи двері камбуза, вона сподівалася, що не застане там багато людей. Так і вийшло — лише двоє чергових гвардійців драїли казани. Аліса відразу ж приступила до реалізації наміченого — її метою було приготувати мохіто. Або, краще сказати, якусь варіацію мохіто. На диво на кораблі знайшлися майже всі необхідні компоненти — кубики льоду, цукор, м'ята та лайм.

Гвардійцям, напевно, було цікаво, що там за "зілля" готує королева, але поцікавитись вони не наважилися. От і чудово.

Аліса вийшла з камбуза з двома високими склянками, в яких хлюпалася ароматна світло-зелена рідина, і одразу попрямувала до своєї каюти. Для реалізації наміченого плану вона обрала саме мохіто тому, що цей напій має довгу історію. Принаймні у земному світі. Вважається, що цей тонізуючий коктейль винайшов легендарний пірат Френк Дрейк. Цитрусові додавали в напій для профілактики численних хвороб, тієї ж цинги. А м'ята та цукор пом'якшували смак рому. Так, у піратській версії мохіто замість води був саме ром. Але Аліса вирішила, що і так згодиться.

Вона зайшла в каюту, щільно зачинила за собою двері, поставила склянки на столик і зручно влаштувалася поруч — на ліжку. Коктейлі потрібні були їй, щоб приманити Того-Хто-Тут-Назавжди. Король якось назвав його Дрейком. І земного пірата, винахідника мохіто, теж звали Дрейком. Аліса розуміла, що це просто збіг, але буває, що долі схожих людей у різних світах повторюються. Вона сподівалася, що тутешній Дрейк теж був винахідником мохіто, або хоча б любителем напоїв на основі рому.

Вчора вночі Аліса вже робила спроби викликати Того-Хто-Тут-Назавжди на розмову. Вона вправлялася в красномовстві — просила, лестила, благала і вимагала, але відповіддю на її заклики був лише невиразний шурхіт. Чомусь примара-пірат нізащо не хотів виходити на контакт. Тоді Аліса згадала одне земне повір'я, що примар і духів можна викликати на розмову якимось гостинцем. От і вирішила, що цим гостинцем має стати мохіто.

Аліса взяла склянку в руки, зробила кілька повільних ковтків і примружилася від насолоди.

— Йо-хо-хо, Дрейку, подивися, що тут у мене, — вона легенько стукнула по скрині.

Чомусь їй здавалося, що Той-Хто-Тут-Назавжди мешкає в таємному проході, який веде зі скрині до комори.

Піполо розповідав, що прохід зробив один із минулих мешканців каюти, який так сильно пристрастився до рому, що хотів мати доступ до барил з міцним напоєм у будь-який час дня і ночі. Не виключено, що саме Дрейк і був тим горезвісним мешканцем каюти.

Аліса зробила ще кілька ковтків мохіто і знову покликала привида.

— Дрейку, хіба в твоїх правилах, щоб жінка пила наодинці?

Кришка скрині відкинулася так несподівано, що Аліса підстрибнула на ліжку. Зсередини повалив темний дим, але не безформний — він мав певні контури, в яких вгадувалася людська постать.

Важко було повірити власним очам. Аліса вже кілька днів перебувала в магічному світі, але нічого аж такого дуже магічного поки не бачила, а тут — ціле шоу. На щастя, страху вона чомусь не відчувала. Лише радість від того, що вдалося знайти підхід до цього привида.

Дим піднявся вгору, кришка скрині зачинилася, після чого дим опустився на скриню. Розмитий образ почав набувати все більш чітких обрисів, поки не перетворився на цілком впізнавану людину. В усякому разі, Аліса спокійно могла роздивитися його одяг — трикутний головний убір, білу сорочку, темну потерту жилетку, широкий червоний пояс, високі, майже до колін, чоботи з хитромудрими пряжками. А ось обличчя вона не бачила. І не тому, що воно було нечітке, як у привида, а тому, що він сидів до неї спиною. Яка неповага до жінки! Проте обурюватись Аліса не стала — не хотіла сполохати.

Він трохи засовався на скрині, і вона наважилася заговорити.

— Будеш цитрусовий коктейль? — Аліса посунула склянку на край столу — ближче до примари.

— Знаєш, чим вшанувати старого морського вовка, — проскрипів він, зволивши розвернутися обличчям.

Вигляд у нього був страшніший, ніж у кіношних піратів. Космате волосся до плечей, борода, вуса, кущисті брови і моторошні чорні очі. Все це начебто реальне, але в той же час не зовсім. Легка синява видавала, що перед Алісою потойбічний образ, проте міміка була настільки живою, що й не подумаєш, ніби спілкуєшся з примарою.

Він потягнувся рукою до склянки, але взяти її не зміг — безтілесна рука пройшла наскрізь.

— Побий мене грім! На що сподіваюся, щоразу, коли хочу прикластися до склянки? — його обличчя спотворила прикрість на самого себе. Він зітхнув: — Е-хе, тепер для старого морського вовка це недоступне задоволення. Але хоч подивлюся, як інші пестять горло моїм неперевершеним напоєм. Чи знаєш, юна королево, що саме я першим придумав класти цитруси в ром?

Це ж треба — Аліса вгадала.

— О, ти такий розумний, Дрейку, — улесливо відповіла вона.

До речі, щиро. Вона любила мохіто, щоправда, безалкогольний. Спортивний режим категорично не допускав додавання алкоголю.

— А знаєш, Дрейку, будь-який напій особливо добрий під гарну історію, — Алісі треба було розговорити пірата. — Не хочеш поділитися зі мною якоюсь морською байкою? Напевно, ти знаєш їх сотні.

— Знаю. Але ділитися з тобою не буду, — він раптом знову повернувся до Аліси спиною.

Оце тобі.

— Чому? Адже ти сам перший вийшов на контакт. Хотів мені щось розповісти. Ще в перший день моєї появи тут шепотів з рундука.