Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю - Чайна М'євілль

У коротеньких проходах із міді й латуні, що являли собою мозок конструкта, несамовито стукотів хаос нових інструкцій і даних. Передавані поршнями та Гвинтами й незліченними клапанами порції інформації застрягали в обмеженому просторі. Малесенькі поштовхи енергії проривалися через мініатюрні, з точністю спроектовані парові молоточки. У центрі мозку була коробка, в якій ряд за рядом розміщувалися крихітні перемикачі «увімкнути-вимкнути», що безцільно сіпались угору-вниз все швидше й швидше. Кожен перемикач був синапсом, що приводився в дію парою; кожен натискав кнопки й перетягував важелі у все більш складних поєднаннях.

Конструкт здригнувся.

Глибоко в розумовому двигуні конструкта рухався соліпсичний цикл даних, який становив собою вірус, що з’явився, коли на мить зісковзнув якийсь маховик. Поки механічною макітрою все швидше проходили пара й енергія, безглуздий набір вірусних запитів знову й знову біг в аутичному циклі, відкриваючи й закриваючи ті самі клапани, перемикаючи ті ж перемикачі в тому ж порядку.

Але цього разу вірус був підживлений. Нагодований. Програми, які майстер завантажив в аналітичний двигун конструкта, посилали надзвичайні інструкції по майстерно зробленому трубопроводу мозочку. Клапани билися, а перемикачі гуділи уривчастим тремором — так швидко, що це, здавалося, міг бути тільки довільний рух. І все ж у цих уривчастих послідовностях цифрового коду мутував й еволюціонував примітивний маленький вірус.

Закодована інформація накопичувалась у цих обмежених шипунах-нейронах, подавалась до зацикленого ідіотизму вірусу й виштовхувалась клубками нових даних. Вірус розквітав. Дурний двигун його базового, безмовного циклу прискорився, викинув цвіт новонародженого вірусного коду назовні з бінарною відцентровою силою в кожну частину процесора.

Кожен з цих допоміжних вірусних циклів повторювався, поки інструкції й дані та самостійно створені програми не заповнили кожну частинку цієї обмеженої обчислювальної машини.

Конструкт стояв у кутку та ледь-ледь тремтів і гудів.

У раніше незначному закутку його клапанистого розуму все ще крутився початковий вірус, початкове поєднання чужорідних даних і безглуздих посилань, що вплинуло на здатність конструкта замітати підлогу. Він був таким самим, але трансформованим. Уже не спрямований на руйнування, він став засобом, генератором, рушійною силою.

Дуже, дуже скоро центральна частина мозку конструкта гуділа й клацала на всю потужність. Нові програми, що дзижчали по аналогових клапанах, привели в дію вигадливі механізми. Сектори аналітичної потужності, що зазвичай відводились на функції руху, резервного збереження й підтримки, складалися, подвоюючи потужність. Та сама бінарна функція отримувала подвійні значення. Потік чужорідних даних розсіювався, але не сповільнювався. Надзвичайні зразки програмного забезпечення збільшили ефективність та спроможність обробки самих клапанів і перемикачів, що ними керували.

Девід із Айзеком розмовляли нагорі, кривлячись чи посміхаючись, коли до них доносилися звуки, яких не міг стримати злощасний конструкт.

Потік даних продовжувався, виходячи з величенького набору програмних карток майстра й зберігаючись у блоку пам’яті, що тихо гудів і клацав, а потім перетворював їх на інструкції в активному процесорі. Потік усе плинув і плинув безжальною хвилею абстрактних інструкцій — нічого, крім так/ні чи увімкнути/вимкнути, — але в такій кількості, такої складності, що вони наближались до концепцій.

І зрештою, у певній точці, кількість стала якістю. Щось змінилося в мозку конструкта.

Одної миті це була обчислювальна машина.

Наступної — він мислив.

З дивною, обчислювальною чужорідною свідомістю конструкт задумався над власними міркуваннями.

Він не відчув здивування. Не відчув радощів. Ані люті, ані екзистенційного жаху.

Лише цікавість.

Кластери даних, що чекали, безцільно курсуючи по блоку з клапанами, раптом стали важливими, взаємодіючи з цим надзвичайним новим видом обчислення, цією самодостатньою операційною роботою.

Те, що не міг зрозуміти конструкт-прибиральник, раптом прояснилося. Дані були порадами. Обіцянками. Дані були привітанням. Дані були попередженням.

Конструкт довгий час не рухався, випускаючи маленькі струмочки пари.

Айзек сильно перехилився через поруччя, аж воно небезпечно рипнуло. Він нагнув голову, щоб подивитися на конструкта на нижньому поверсі, у себе й Девіда під ногами. Айзек подивився на його непевні конвульсії і насупився.

Тільки він відкрив рот, аби щось сказати, конструкт став рівно. Він розпрямив всмоктувальну трубку і почав, спершу обережно, збирати з підлоги пил. Під поглядом Айзека конструкт висунув позаду щітку і став відчищати дошки. Айзек вивчав, чи нема ніяких ознак несправності, та швидкість конструкта зростала з майже відчутною впевненістю. Айзек просяяв, спостерігаючи, як прибиральник уперше за багато тижнів якісно миє лабораторію.

— Оце вже краще! — оголосив Айзек Девідові через плече. — Ця бісова штуковина знову прибирає. Тепер знову все гаразд!

Розділ двадцять перший

У великому хрусткому коконі починалися химерні процеси.

Сповита м’якоть гусені поволі розпадалася. Ніжки, очі, щетинки й інші сегменти тіла втратили цілісність. Трубкоподібне тіло поволі рідло.

Істота сотала енергію, накопичену із сон-трути, та використовувала її для трансформації. Вона самоорганізовувалася. Її мінлива форма розбухала і рвалася в дивні просторові щілини, витікаючи, немов масляниста твань, через вінця світу в інші площини і знову назад. Вона згорталася, вивільнюючись з переливчастої сльоти своєї вихідної матерії.

Вона була непостійна.

Вона була жива, та у проміжку між змінами форми істота була ні жива, ні мертва, але просякла силою.

І знов оживала. Але вже іншою.

Спіралі біохемічної юшки защіпалися в несподівані форми. Розмотані й розчинені нерви раптом скручувалися назад у мотки чутливої тканини. Риси спотворювались і вив’язувалися в нові чудернацькі сузір’я.

Істота корчилася в муках зародження; її починало мучити ледь усвідомлене, але вже наростаюче відчуття голоду.

Ззовні нічого не відбувалося. Метафізична драма руйнації та народження залишилася без аудиторії. Вона сховалася за присмерковою завісою з ніжного шовку, шкаралущою, котра з інстинктивною скромністю приховувала метаморфозу. Після повільного безладного колапсу форми настала коротка мить, коли кокон завис у подобі пограничного стану.

А далі вона почала будувати себе наново. Все швидше і швидше.

Айзек годинами спостерігав за хризалідою, але міг тільки здогадуватися про затяту боротьбу аутопоезису всередині. Він бачив лише щільне тіло, дивний фрукт, підвішений на тонкій ниточці в затхлій пітьмі великої клітки. Цей кокон не давав спокою. Вчений уявляв собі, як звідти вилітають різноманітні гігантські метелики. Кокон не мінявся. Раз чи два він штрикнув його легенько, і той важко захилитався на декілька секунд. Ото й усе.

Коли Айзек не працював над машиною, він спостерігав за лялечкою й будував здогади. Саме це забирало левову частку часу.

Гори міді й скла на підлозі та столі почали набувати форми. Айзек днями паяв, гатив молотом, приладнуючи парові поршні й тавматургічні механізми до новонародженої машини. Вечори проводив у пивничці з Ґедрексечетом, Пальґолакійським Бібліотекарем, або ж з Девідом чи Лубламаєм, інколи з університетськими