Танок драконів - Джордж Мартін
Випірнув він відпльовуючись і лаючись, зично вимагаючи негайно витягнути його, поки ті костолами йому соромоту не відкусили. Тиріон кинув йому линву.
— Качури ж наче краще мають плавати,— промовив він, разом з Яндрі затягаючи лицаря назад на «Сором’язливу панну».
Сер Роллі схопив Тиріона за комір і сторчголов жбурнув у Ройн.
— Ану погляньмо, як плавають карлики.
Тиріон тільки посміявся: він плавав непогано, от і зараз спокійно плюскався у воді... поки ноги не почало судомити. Гриф Молодший простягнув йому жердину.
— Ви не перший намагаєтеся мене втопити,— мовив до Качура Тиріон, виливаючи з чобота річкову воду.— У день мого народження батько вкинув мене в криницю, та я був такий потворний, що водяна відьма, яка мешкала на дні, виплюнула мене на поверхню.
Він стягнув другий чобіт, а тоді колесом пройшовся по палубі, забризкавши всіх присутніх.
— Де ви цього навчилися? — розсміявся Гриф Молодший.
— У балагані,— збрехав карлик.— Матуся любила мене найбільше за всіх своїх дітей, бо ж я був такий маленький! До сімох років прикладала мене до грудей. Брати мені так заздрили, що запхали в мішок і продали в балаган. За спробу втечі власник балагану відтяв мені півноса, тож вибору в мене не залишилося: довелося мандрувати разом з трупою і вчитися розважати людей.
Справжня історія дещо відрізнялася. Коли Тиріонові було років шість-сім, дядько навчив його деяких акробатичних трюків. Тиріонові дуже сподобалося. З півроку він колесом катався по Кичері Кастерлі, викликаючи посмішки у всіх — і в септонів, і в слуг, і в зброєносців. Раз чи двічі він навіть Серсі розсмішив.
Але все водномить закінчилося, коли зі служби на Королівському Причалі повернувся батько. За вечерею Тиріон вирішив здивувати батька: пройшовся уздовж почесного столу на руках. Тайвінові Ланістеру це не сподобалося. «Боги створили тебе карликом. Невже обов’язково ще й корчити блазня? Ти народився левом, а не мавпою».
«Але ти, батьку, вже труп,— подумав Тиріон,— і тепер я можу блазнювати скільки влізе».
— У вас дар веселити людей,— мовила септа Лемора до Тиріона, поки той сушив ноги.— Подякуйте Отцю Небесному. Він дає дари всім своїм дітям.
— Щира правда,— люб’язно погодився він. «А коли я помру, поховайте мене з арбалетом, щоб я зміг віддячити Отцю Небесному за його дари, як віддячив отцю земному».
Одяг і досі був мокрий після примусового купання, неприємно липнув до рук і ніг. Поки Гриф Молодший пішов із септою Леморою учитися премудростей Віри, Тиріон скинув мокре вбрання й одягнувся в сухе. Коли він повернувся на палубу, Качур розреготався. Важко було йому за це дорікати. В такому одязі Тиріон мав кумедний вигляд. Ліва половина камзола була пошита з фіолетового оксамиту з бронзовими заклепками, а права — з жовтої вовни, з зеленим квітчастим візерунком. Так само і бриджі: права холоша була зелена, а ліва — біло-червона, смугаста. Одна зі скринь Іліріо була натоптана дитячим одягом — затхлим, але добротним. Септа Лемора порізала костюми навпіл, перемішала й позшивала наново, щоб нагадувало блазенський костюм. Гриф наполіг, щоб Тиріон сам допомагав різати й шити. Без сумніву, хотів принизити, але Тиріонові сподобалося шити. В товаристві Лемори завжди було приємно, хай вона і шпетила його повсякчас за нешанобливі висловлювання щодо богів. «Якщо Гриф хоче виставити мене блазнем, я йому підіграю».
Але інше його завдання було зовсім не блазенське. «У Качура — меч, у мене — перо й пергамент». Гриф звелів Тиріонові записати про драконів усе, що відомо. Завдання грандіозне, але карлик працював щодня, сидячи схрестивши ноги на даху каюти і старанно шкрябаючи пером.
Багато років Тиріон читав усе можливе про драконів. Здебільшого то були казки, яким не можна довіряти, а книжки, які дав Іліріо, сам Тиріон не обрав би. Що він хотів би отримати, то це «Полум’я фрігольду» — історію Валірії авторства Галендро. Однак у Вестеросі ніде не було повного примірника: навіть у Цитаделі бракувало двадцяти сімох сувоїв. «У Старому Волантисі, понад усякий сумнів, має бути бібліотека. Може, там буде примірник, якщо мені вдасться проникнути за Чорні стіни в серце міста».
Отримати книжку «Дракони, полози й віверни: протиприродна історія» септона Варта він і не сподівався. Варт був коваленком, який за часів правління Джейгейриса Миротворця доріс до посади правиці. Його вороги вважали його не септоном, а справжнім чаклуном. Бейлор Благословенний, посівши Залізний трон, наказав знищити всі його праці. Десять років тому Тиріон прочитав уцілілий уривок з «Протиприродної історії», але мав сумніви, що праця якось потрапила за вузьке море і може там знайтися. А ще менше було шансів натрапити на политу кров’ю уривчасту анонімну працю, яка іноді називалася «Кров і вогонь», а іноді — «Кінець драконів», єдиний уцілілий примірник якої буцімто заховали в замкненому підземеллі під Цитаделлю.
Коли на палубі з’явився, позіхаючи, Недомейстер, карлик саме записував усе, що пам’ятав про парування драконів, а погляди Барта, Манкуна й Томакса з цього питання мали великі розбіжності. Гальдон пішов на корму відлити на сонячну доріжку, яка мерехтіла на воді, з кожним повівом вітру розсипаючись.
— До вечора маємо доплисти до злиття Нойни з Ройном, Йолло,— гукнув Недомейстер.
Тиріон відірвав погляд від письма.
— Мене звати Гугор. Йолло ховається у мене в штанах. Може, випустити його погратися?
— Краще не треба. Ще черепах налякаєш,— Гальдонові на вуста наповзла посмішка — гостра, як лезо кинджала.— Як, ти сказав, називалася вулиця в Ланіспорту, де ти народився, Йолло?
— Я народився у провулку. Безіменному.
Тиріон з болісним задоволенням вигадував яскраві подробиці життя Гугора Гілла, також відомого як Йолло, байстрюка з Ланіспорту. «Найкращі брехні — трішки присмачені правдою». Карлик усвідомлював, що в нього акцент західняка, ще й високородного західняка, тож Гугор має бути позашлюбним сином якого-небудь лорда. Місцем народження він обрав Ланіспорт, бо знав це місто краще за Старгород чи Королівський Причал, а більшість карликів зрештою опиняється у
