Не озирайся і мовчи - Максим Іванович Кідрук

— Ми заловили Мордора й зараз будемо його пиздити!

Її очі потемніли, губи ледь розтулилися.

— Де?

— У туалеті на другому поверсі. — Орест підняв руку й тицьнув пальцем. — Отам. Поклич Центнера, йому сподобається!

Дівчина дістала із сумки новенький телефон і щось швидко надрукувала у Viber’і. За мить смартфон озвався характерним клацанням, і Ніка звела голову. Її ніздрі роздулися.

— Він уже йде, — низьким вібруючим голосом із ледь помітною захриплістю на денці повідомила вона. Мрозович видав горлом булькотливий звук, що, певно, мав позначати радість, і щодуху погнав до сходів. Ніка потягнулася за ним рукою, ніби намагалася втримати. — Можна мені з вами?

— Параша пацаняча, — кинув через плече Орест. — Терлецька, не тупи!

Мрозович увірвався до туалету на другому поверсі практично водночас із Артемом Бродовим. У кутку ліворуч від вікна, у відчайдушному захисному жесті притуливши руки до грудей, зіщулився Марк Грозан. Обличчя хлопчака вкривали рвані плями червоного кольору, застигла, немов у кататонічному ступорі, щелепа безвольно звисала, а закляклі очі тупилися в невидиму точку на протилежній стіні. Над Марком, тримаючи хлопця за сорочку, нависав Єгор Лямчик. Позаду Лямчика стояв Бóжко та ще двоє хлопців із 8-А. Двоє інших уже вшилися.

Коли Центнер розчахнув двері, Марк та Єгор, неначе за командою, обернулися. Артем переступив невисокий поріг між приміщенням з унітазами та тісною коміркою з умивальниками. Він рухався із дратівливою неквапливістю, так ніби переходив кам’янистий брід і мусив зважувати кожен крок. Центнер усміхався — чи то пак посміхалися лише губи, очі кольору бруду залишалися холодними та настороженими — і дивився кудись мовби повз Марка. Він прикипів очима до брунатних плям на кахлях поруч із Марковою головою з таким виглядом, наче нічого, крім них, його не цікавило.

За кілька секунд після приходу Бродового оглушливе деренчання, що розлетілося коридором, сповістило про початок сьомого уроку. Одночасно із дзвінком на порозі з’явилася висока постать. Адріан Фесенко.

Восьмикласники розступилися, даючи дорогу Центнерові. Єгор Лямчик прибрав руку від Маркової сорочки й також відступив. Адріан протиснувся між ними та за спиною Центнера наблизився до вікна. На підлозі під холодною, поцяткованою іржею батареєю лежав фанерний диск із заповненими синьою водою пластиковими контейнерами. Старшокласник копнув його носаком кросівки.

— Це що?

Єгор кількома словами розповів про установку та про те, як через Маркове бажання продемонструвати її Натянутій зірвалася втеча 8-А з геометрії. Адріан із недовірою зиркнув на скуленого в кутку восьмикласника.

— Це він сам придумав?

— Та хрін там, — махнув рукою Єгор, — заучка довбаний. Це йому дід зробив.

Раптом Центнер повернув голову, нахилився та підняв фанерний круг із підлоги. Кілька секунд, роздивляючись, крутив його в руках. Потім зробив крок і поклав його замість кришки на один із унітазів.

— Іди сюди, — поманив Марка.

Хлопчак не поворухнувся. Єгор за руку відірвав Марка від стіни й підштовхнув до Центнера. Переросток масивною та вогкою на дотик долонею обхопив Маркову шию під потилицею, притягнув хлопчака до себе, після чого сухим, напруженим голосом наказав:

— Ламай.

Марк німував, зацьковано зіщулюючись і незмінно туплячись у невидиму точку за метр від носа. Центнер вибухнув:

— Я сказав: ламай! — не випускаючи шиї, він підняв ногу й щосили гепнув ступнею по фанерному кругові. Контейнер-на-гіпотенузі тріснув, на підлогу полилася підсинена вода. — Розбий його!

Переросток легко нагнув Марка, наблизивши застигле лице до понівеченої установки. Хлопчак розставив руки та відчайдушно впирався долонями в обкладені кахлями перегородки поміж унітазами. Центнер трохи відвів Маркову голову й, налігши всією своєю вагою, тричі поспіль ударив ногою фанерний диск. Прямокутний трикутник по центру розвалився, фанерний диск тріснув, вода стікала в унітаз.

— ЛАМАЙ!

На очах у Марка виступили сльози, і він уперше відтоді, як його проти волі заштовхали до туалету, видушив із себе кілька слів:

— Не буду.

Центнер забрав ліву руку з потилиці, а тоді правою обхопив Маркову шию спереду, акурат під щелепою. Стиснув так, що хлопчак конвульсивно засмикався.

— Що ти сказав?

Бродовий відкинув восьмикласника від себе, переніс вагу на праву ногу, а лівою зацідив йому в тулуб. Переросток мітив у стегно, проте хлопчак не встиг випростатися, й удар припав на ліве підребер’я — під селезінку. Марк, зігнувшись навпіл, глухо хекнув і відлетів назад у куток. До нього підскочив Орест Мрозович і ще двічі копнув ногою.

— Ей! — Адріан став перед Центнером. — Легше, легше. Ти чого? Чого так збісився?

Бродовий вишкірився. М’ясиста верхня губа вигнулася літерою М.

— Він убив Тоху.

— Не гони. — Намагаючись достукатись своїми словами до свідомості товариша, Адріан зазирав просто в очі Центнерові. — Тоха помер, бо в нього зупинилося серце.

Бродовий не чув його.

— Потім щось сказав Гришиній, — Центнерові слова звучали так, наче він протискав їх крізь бите скло, — він загнав її на дах. Бля, не будь сліпим! Це він її вбив. А тепер він погрожує Терлецькій.

«Кому він, на хрін, може погрожувати? — подумав Адріан. — Глянь на нього».

Марк, скорчившись у позі ембріона, лежав у кутку, почервонілі, мокрі від сліз очі не відлипали від розтрощеної установки. Просто над його головою стримів Орест Мрозович, решта хлопців несамохіть відсторонилася. Навіть Єгор Лямчик зблід.

— Як погрожує? — запитав Адріан. Центнер не відповів. — Чувак, це…

Фесенко недоговорив.

Майже відразу після появи Бродового стало зрозуміло, що штовханиною конфлікт не обмежиться. Марк усвідомлював це не згірше від Єгора чи Ореста. Доки Адріан намагався заспокоїти Центнера, хлопчак тихцем присів навпочіпки, потім, спідлоба зиркнувши на старшокласників, ривком скочив на ноги та сіпнувся в бік дверей.

На кілька секунд у туалеті зчинився рейвах. Мрозович пронизливо завищав, кинувся за Марком, але не втримав рівноваги, перечепився й гепнувся на коліна. Марк — підігрітий адреналіном, із виряченими з переляку очима — збив із ніг Єгора. Бродовий відштовхнув Адріана, перестрибнув через Лямчика, повалив на землю Олега Божка й обома руками зловив Марка. Четверо тіл разом полетіли на бетонну підлогу. За секунду Центнер підхопився, відпихнув ногою Божка й узявся гамселити Марка. Орест продовжував верещати, тепер уже від збудження. Божко вкляк біля стіни, силкуючись не потрапити під удари Бродового, і здавався зеленим, неначе зануреним у товщу води. За четвертим чи п’ятим ударом Центнер надто замахнувся, гойднувся й упав на Марка, притиснувши шию лівим коліном до підлоги. Хлопчак заскиглив:

— Відпусти… відпусти, будь ласка! Я б… б-б-більше не буду!

— Що ти, блядь, більше не будеш? — цвіркаючи краплями в’язкої білої слини, хрипів Бродовий. Жили на його шиї поздувалися, м’язи обличчя подриґували, ніби шкіра собаки під час сну. Дев’ятикласник продовжував оскаженіло молотити хлопчака. Важкі удари сипалися на