Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Це попередження. Вперше я бачу, щоб послання зі світу духів принесла сова. Вона віддала своє життя, щоб застерегти тебе. Річард, прошу тебе, обміркуй ще раз своє прохання.

Це повідомлення означає, що рада буде небезпечною — досить небезпечною, щоб духи прислали нам свого вісника.

Річард перевів погляд з обличчя старійшини на мертву птицю. Потім простягнув руку і теж торкнувся скуйовдженого пір'я. Ніхто не промовив ані звуку.

— Небезпечною для мене — чи для старійшин?

— Для тебе. Адже це ти ж просиш про раду. Сова принесла послання саме тобі. Ти — той, кого духи хочуть застерегти. — Він глянув на Річарда з-під брів. — Це — криваве застереження. Одне з найбільш жахливих. Гірше сови тільки ворон. Якби застереження приніс ворон, воно означало б вірну смерть.

Не відриваючи очей від мертвої сови, Річард витер пальці об сорочку.

— У мене немає вибору, — прошепотів він. — Якщо я не буду діяти, завіса буде порвана остаточно, і Володар Підземного світу прийде до нас. Смерть поглине нас всіх. Я повинен дізнатися, як зупинити його. Я повинен хоча б спробувати.

Птахолов кивнув:

— Як побажаєш. Приготування займуть три дні.

Річард скинув очі:

— Минулого разу вони зайняли два. Нам не можна втрачати часу, вождь.

Птахолов глибоко зітхнув:

— Два дні.

— Дякую тобі, поважний вождь. — Річард повернувся, і Келен побачила, що очі його мутні від болю. — Келен, будь ласка, знайди Ніссель і приведи її в будинок духів. Я буду там. І нехай захопить з собою що-небудь сильнодіючие.

Вона стиснула його руку:

— Звичайно, Річард. Я швидко.

Річард кивнув. Він витягнув меч із землі і пішов до будинку духів.

Отже, причина смерті… Вона задумалася, приклавши до вуст кінчик простої дерев'яної ручки. Маленька скромна кімнатка тонула в напівтемряві: свічки, яким насилу знайшлося місце серед численних паперів, ледь розсіювали темряву. На столі громадилися стоси товстих фоліантів, а між ними лежали пожовклі звитки. Вільним залишався лише невеликий п'ятачок, і на цьому п'ятачку зараз розміщувався листок паперу, куди записувався звіт.

За її спиною припадали пилом на полицях різноманітні магічні предмети.

Всюдисущим служницям заборонялося торкатися їх, стирати з них пил входило в її обов'язки, але в неї вічно не було для цього ні часу, ні бажання.

Крім того, покриті пилом, ці предмети привертали до себе менше цікавих поглядів.

На вікнах висіли важкі щільні штори. Єдиною світлою плямою в кімнаті був жовто-блакитний килимок перед столом. Відвідувачі, як правило, воліли дивитися саме на нього.

Причина смерті… Ці звіти — суцільна мука. Вона скривилася. Але мука необхідна. Принаймні поки що. У Палаці пророків обожнювали звіти. Деякі сестри все своє життя не вилазили з архівів, реєструючи звіти, перекладаючи їх з місця на місце, оберігаючи ці папірці, які, можливо, коли-небудь кому-небудь знадобляться.

Ну що ж, поки часи не змінилися, доведеться придумувати відповідну причину смерті. Істина нікого не цікавить, але задовільне пояснення знайти необхідно. Ці сестри трясуться над кожним, у кого є дар. Яка дурість!

Нещасний випадок в процесі навчання? Вона посміхнулася. Цим формулюванням вона не користувалася вже багато років. Вона вмочила перо в чорнильницю і, склавши губи трубочкою, почала писати: Причиною смерті став нещасний випадок, пов'язаний з Рада-Хань. Навіть самий молодий і гнучкий пагін, як я неодноразово попереджала сестер, ламається, якщо зігнути його занадто сильно.

От і все. А хто стане задавати питання? Нехай поламають голову, хто саме допустив помилку. Це позбавить їх від надмірної цікавості. Вона потягнулася за пісочницею, і в цей момент пролунав стук у двері.

— Одну секундочку! — Взявши двома пальцями лист цього хлопчиська, вона піднесла його до свічки, а потім, коли воно розгорілося, кинула в остиглий камін. Більше він листів писати не буде. — Заходьте!

Важка склепінчаста двері прочинилися, і в щілину просунулась голова.

— Це я, сестра, — шепнула голова.

— Не стій на порозі, як послушниця. Заходь і закрий двері.

Жінка увійшла, обережно зачинила за собою двері і озирнулась. На килим вона навіть не глянула.

— Сестра…

Сердитий погляд і палець, притиснутий до губ, змусив її замовчати.

— Ніяких імен, навіть коли ми одні! Я ж тобі казала!

Гостя глянула на стіну так, наче боялася, що звідти зараз хтось вискочить.

— Я думала, ваша кімната захищена…

— Звичайно, захищена. Але завжди залишається можливість, що вітерець донесе наші слова до чужих вух. Якщо це станеться, не хотілося б, щоб разом зі словами він доніс і імена. Чи тобі, навпаки, хочеться саме цього?

— Звичайно, ні! Звичайно, ви маєте рацію! — Дівчина нервово зціпила пальці. Коли-небудь це стане не потрібно. Ненавиджу, що ми повинні ховатися.

Коли-небудь ми…

— Що ти дізналася?

Гостя поправила сукню і, поклавши руки на стіл, злегка нахилилася вперед. Її очі блищали. Це були незвичайні очі — блідо-блакитні з темно-фіолетовими цяточками. Господині кабінету доводилося прикладати деяке зусилля, щоб не дивитися в них.

Дівчина нахилилася до неї ближче й прошепотіла:

— Вони знайшли його.

— Ти бачила книгу?

— Так, бачила. Під час обіду. Я чекала, поки всі не пішли. — Вона глянула на співрозмовницю. — Він відкинув першу пропозицію.

— Що? — Вона грюкнула долонею по столу. — Ти впевнена?

— Це сказано в книзі. І не тільки це. Він вже виріс. Виріс і став чоловіком.

— Дорослим! — Сидяча за столом жінка важко зітхнула.

— Як звали цю сестру?

— Яка різниця? Адже всі вони наші.

— Ні, не всі. Я не змогла послати трьох наших сестер. Тільки двох. Одна сестра Світла.