Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Террі Гудкайнд

Кара засунула великий палець за червоний шкіряний пояс. — Ніккі права, лорд Рал. Ви не були собою. Ви боролися з нами. Я повинна була застосувати всю свою силу, тільки так вона могла допомогти вам.

— Я бачила людей, що стояли на дорозі до смерті. Дивні речі трапляються, коли вони перебувають в цьому стані. Повірте, в ту першу ніч ви були там дуже довго.

Річард дуже добре знав, що вона мала на увазі, коли казала про людей на краю життя. Професією Морд-Сіт були тортури, принаймні поки він не змінив цього. Він носив ейдж Денни, Морд-Сіт, яка колись провела по краю життя його самого. Вона подарувала ейдж йому як урочистий дар в подяку за звільнення від божевілля її жахливого обов'язку… навіть знаючи, що ціною тієї свободи повинен був бути його меч, пронизуючий їй серце.

Тоді Річард відчув, як далеко він зайшов від мирного лісу, де виріс.

Ніккі розвела руками, ніби просячи його зрозуміти. — Ти був без свідомості а потім довго спав. Я повинна була вилікувати тебе настільки, щоб змусити пити воду і бульйон, але необхідно було, щоб ти залишався в глибокому сні, щоб почати відновлювати сили. Я використала заклинання, щоб тримати тебе в цьому стані. Ти втратив багато крові; якби я дозволила тобі прокинутися занадто рано, це виснажило б залишок твоїх сил, і ти, можливо, залишив би нас.

Помер, ось що вона мала на увазі. Він майже помер. Річард глибоко зітхнув. Він поняття не мав, що сталося в минулі три дні. В основному, він пам'ятав бій і потім своє пробудження, коли він почув вовче виття.

— Ніккі, — вимовив він, бажаючи показати, що він спокійний і все зрозумів, хоча не розумів нічого, — яке відношення це має до Келен?

В її погляді відчувалася дивна суміш співчуття та турботи. — Річард, ця жінка, Келен, це всього лише плід твоєї уяви, марення, результат шоку до того як я зцілила тебе.

— Ніккі, я не марив…

— Ти був на межі смерті, — сказала вона, жестом закликаючи до мовчання, змушуючи його слухати. — На твою біду, коли на тебе напали, ти поспішав допомогти комусь, і ця людина — Келен. Повір, я все розумію. Але тепер ти не спиш, і повинен усвідомити правду Вона була лише маренням, породженим твоїм страшним станом.

Річард був приголомшений, почувши таке. Він повернувся до Кари, волаючи до її здорового глузду, немов просячи про порятунок. — Як ви могли навіть подумати таке? Як ви могли повірити цьому?

— Хіба вам ніколи не снилося, що ви були налякані, а потім приходила ваша давно померла мати і допомагала вам? — Відсутній погляд Кари, здавалося, дивився в нікуди. — Хіба вам не доводилося, прокидаючись після таких сновидінь, відчувати впевненість, що це було реально, що ваша мати жива, дійсно жива, і що вона допомагає вам? Хіба ви не пам'ятаєте, як хочеться зберегти те почуття? Хіба ви не пам'ятаєте, як відчайдушно вам хотілося, щоб це було насправді?

Ніккі злегка торкнулася місця, куди потрапила стріла, і де тепер була ціла плоть. — Після того, як я зцілила тебе, настала важка криза. Ти поринув у сон, повний сновидінь. Ти приніс ці відчайдушні ілюзії з собою. Ти злився з баченнями, тому що цей сон тривав довше, ніж будь-який звичайний сон. Цей довгий сон, ця втішна ілюзія, ця божественна туга мала багато часу, щоб просочитися в кожен куточок твоєї свідомості, заповнити кожну частину твого розуму і стати реальністю, як сказала Кара, а через те, що ти спав дуже довго, вона отримала ще більшу владу. Тепер, коли ти прокинувся від цього довгого сну, тобі просто важко зрозуміти, яка частина видінь була сном, а яка була насправді.

— Ніккі права, лорд Рал. — Річард не пам'ятав, щоб Кара-небудь ще виглядала такою мертвенно-серйозною. — Вам це приснилося, як приснилося завивання вовка. Це схоже на прекрасну мрію — ця жінка, і ви одружилися з нею, але все-таки це мрія.

У свідомості Річарда немов бушував вихор. Келен була лише мрією, вигадкою, уявою, маренням, і це жахало. Якщо те, що вони говорили, було вірним, він не хотів би прокидатися. Якщо це було правдою, він хотів би, щоб Ніккі ніколи не виліковувала його. Він не хотів жити в світі, де не було Келен.

Він намагався намацати грунт у морі темного хаосу, занадто приголомшений, щоб шукати спосіб побороти таку страшну безформну загрозу. Його бентежило, що він не пам'ятав більшу частину того, що відбулося. Його впевненість у тому, що він вважав правдою, готова була впасти.

Він зупинив себе. Знати завжди краще, ніж вірити побоюванню, і тим самим ставати невпевненим. Він не міг зрозуміти, як вони повірили в таку жахливу думку, він знав, був упевнений, що Келен не була сном.

— Після всього що ви обидві пережили з нею, як можете ви дозволити собі говорити, що Келен — всього лише сон?

— Дійсно, як, — запитала Ніккі, — якщо те, що ви говорите правда?

— Лорд Рал, ми ніколи не були б настільки жорстокі, щоб намагатися обдурити вас в чомусь, настільки важливому для вас.

Річард примружився в їхній бік. Чи могло бути, що вони праві? Він відчайдушно намагався зрозуміти, чи була хоч якась можливість, щоб те, що вони говорили, було вірним.

Його кулаки напружилися. — Припиніть, ви, обидві!

Це був заклик до їх здорового глузду. Він не хотів, щоб це виглядало як загроза, але на те вийшло. Ніккі відступила на півкроку. Лице Кари трохи зблідло.

Річард не міг заспокоїти ні дихання, ні стукаюче в шаленому ритмі серце.

— Я не пам'ятаю своїх снів. — Він подивився по черзі на кожну з них. — Ще з тих самих пір, як я був маленьким. Я не пам'ятав ніяких снів ні коли був поранений, ні коли спав. Жодного. Навіщо ви кажете що Келен не було? Не