Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Террі Гудкайнд

Частково здивований, Річард махнув рукою в напрямку Нового Світу. — Його головним завданням було відправитися на північ і вбити Імператора Джегана. Його торкнулася Мати-Сповідниця; він би скоріше помер, аніж не послухався її наказу. Цілком можливо, що з ним трапилося що-небудь. У Старому Світі досить небезпек.

Поглянувши в обличчя Ніккі, він прочитав по ньому, що тільки що дав їй найяскравіше свідчення свого божевілля. — Ти дійсно думаєш, нехай навіть у своїх мріях, що соноходця можна так легко усунути?

— Ні, звичайно ж ні. — Він натиснув на казанок, що виліз з мішка, запихаючи його поглибше. Ми очікували, що солдат, швидше за все, буде убитий при цій спробі. Ми послали його за Джеганем тому, що він вбивця і заслуговує смерті. Але я крім того вважав, що можливість його успіху також вірогідна. Навіть якщо б у нього не вийшло, я хотів, щоб, принаймні, Джеган втратив сон, підозрюючи, що будь-який з його людей може бути вбивцею.

На підкреслено спокійному лиці Ніккі можна було прочитати, що це все для неї не більш ніж частина його ілюзій про жінку, яка йому наснилася.

Річард згадав, що ще сталося тоді. — Ніккі, я згадав, що відразу після того, як Сабар доставив твій лист, на нас напали. Він загинув у тій битві.

Кара потайки кивнула на підтвердження.

— Добрі духи, — вимовила Ніккі сумно, почувши звістку про юного Сабара. Річард поділяв її почуття.

Він пам'ятав термінове попередження Ніккі про те, що Джеган почав створювати зброю з чарівників з даром, так як це було три тисячі років тому у великій війні. То були немислимі, лякаючі розробки, але Джеган знайшов спосіб зробити це, використовуючи Сестер Тьми, яких він тримав у полоні.

Під час атаки на їх табір, лист Ніккі впав у вогонь. У Річарда не було можливості прочитати його повністю перед тим, як він згорів. Тим не менш, він розібрав достатньо, щоб усвідомити загрозу.

Він попрямував до столу, де лежав його меч, але Ніккі встала у нього на шляху. — Річард, я знаю, що це важко, але ти повинен позбутися від цих фантазій. У нас немає на це часу. Нам потрібно поговорити. Якщо ти отримав мій лист, то, принаймні, знаєш, що не можеш…

— Ніккі, — вимовив Річард, заспокоюючи її, — Я повинен це зробити. — Він поклав руку їй на плече, намагаючись говорити так терпляче, як міг, беручи до уваги свій поспіх, але і намагаючись дати їй зрозуміти своїм тоном, що не збирається обговорювати це далі. — Якщо ти відправишся з нами, ми зможемо поговорити пізніше, коли буде час і коли це не буде заважати мені робити те, що я повинен зробити. Але в даний момент у мене немає часу, так як його немає і у Келен.

Натиснувши злегка рукою Ніккі на плече, Річард відсунув її вбік і ступив до столу.

Коли він підняв меч за поліровані піхви, то злегка здивувався, чому, коли він почув вовче виття і прокинувся, то думав, що меч лежить поряд з ним на траві. Може, він пам'ятав якийсь фрагмент свого сну. Нетерпляче бажаючи швидше вирушити, він викинув це з голови.

Плавно одягнувши через голову древню шкіряну перев'язь, він швидко прикріпив до неї піхви на лівому стегні, і перевірив, чи надійно вони зафіксовані. Двома пальцями він потягнув меч знизу за хрестовину, просто для того, щоб упевнитися, що клинок в порядку. Він не міг пригадати все, що трапилося в битві, також він не пам'ятав, щоб клав меч далеко від себе.

Відполірована сталь проблискувала через тонкий шар засохлої крові.

Обривки спогадів про битву обрушилися на нього. Це сталося раптово і несподівано, але як тільки він в люті вивільнив меч, раптовість більше не мала значення. При такій чисельній перевазі… хоча, все ж мала значення. Він тепер краще розумів правоту Ніккі, коли вона говорила про його вразливість.

Незабаром після його першої зустрічі з Келен, Зедд, будучи Першим Чарівником, назвав його Шукачем і вручив меч. Річард ненавидів зброю через свою помилкову думку про те, що вона уособлює. Зедд сказав йому, що Меч Істини, — як він називався, — всього лише інструмент, виконуючий волю свого власника, який і наділяє його сенсом. Це було особливо вірно саме для цієї зброї.

Меч тепер був пов'язаний з Річардом, пов'язаний з його існуванням і управлявся його волею. З самого початку сенсом і метою Річарда було захистити тих, кого він любить і про кого піклувався. Але він усвідомлював, що для цього потрібно спочатку привести в порядок світ, щоб вони могли жити в безпеці і спокої.

Це й була та істина, якою він наділив свій меч.

Клинок з шипінням увійшов у піхви.

Його прагненням тепер було знайти Келен. Якщо клинок допоможе здійсненню цієї мети, він не буде вагатися, щоб застосувати його.

Він підняв свій мішок і закинув його на звичне місце на спині, після того як перевірив чи не залишив він що-небудь в сусідній кімнаті. На підлозі перед вогнищем він побачив в'ялене м'ясо та сухарі. Поруч лежали інші упаковані продукти. Прості дерев'яні чашки Річарда і Кари також були там, одна з бульйоном, друга з залишками каші.

— Кара, — сказав він, взявши три шкіряні міхи з водою і повісивши їх на шию, — Переконайся, що взяла всі їстівні запаси. Не забудь кружки.

Кара кивнула. Вона методично укладалася, повіривши, що він не збирається залишати її тут.

Ніккі спіймала його за рукав: — Річард, нам потрібно поговорити. Це важливо.

— Тоді зроби те, про що я просив: збирай речі і підемо разом. — Він підхопив лук і сагайдак. — Ти можеш розповідати все, що хочеш, до тих пір, поки не будеш затримувати мене.

Змирившись, вона кивнула і, нарешті припинивши суперечки, поспішила в задню кімнату зібрати свої речі. Він не хотів залишати її, Річарду потрібна була допомога; її дар міг бути корисний у пошуку Келен. Фактично, знайти Ніккі, щоб вона допомогла йому, було його