Це просто доля - Софія Вітерець

Не встигнув ще й стукіт перервати повну тишу, як я вже відкрила двері. Всі вже давно вибралися з карети та одразу залетіли до будинку, навіть не представившись. Ой, бачте-но, ціла КОМІСІЯ З МАГІЧНИХ СПРАВ, подумати тільки!

Довелося поспішати за ними, бо вони вже почали вивчати старовинний будинок, що належав нашій родині уже скільки років. Напевно вистежували магічний слід, з якої саме кімнати відправлявся любовний лист. А якщо це й справді так, то вони знайдуть Розалію і вся афера накриється навіть до того, ніж встигне розпочатися.

Не довго думаючи, схопила зі столика стакан із водою і кинула його на мармурову підлогу (могла б і магію застосувати, але тоді б точно зіпсувала всю виставу). Звук битого скла одразу ж привернув увагу приблизно п’ятдесятирічної жінки, обличчя якої було надзвичайно схожим на тхоряче та її трішки молодшого мовчазного супутника, чомусь на диво подібної зовнішності. Можливо, брат? Хоча звідки мені взагалі знати, вони ж обоє ні слова не промовили.

– Пробачте, після того, як відправила листа і зрозуміла свою велику помилку, то весь час руки тремтять. Так хвилююся. Скажіть, будь ласка, невже це настільки серйозне порушення, що аж ви до нас завітали? Я ж все життя дотримувалася правил, а тут…– вдавала, що втримую тремтячі руки, а тим часом думала, що гра виглядає мега переконливо. Проте скривлене обличчя жіночки одразу розставило все на свої місця – вона не довіряє мені. Хоча її супутник точно зрозумів, що особина, по яку вони прийшли – це я.

– Даяно Менджіль, ви визнаєте власну провину?– скрипучим голосом промовив він. Значить не такий вже і мовчазний.

– Так, але ж… Я не хотіла. Просто час… Він надто дорогоцінний. І у мене його не було. А потрібно було терміново… І я….– навіть не уявляю, що коїлося на моєму обличчі, але встигла сама собі повірити, поспівчувати та подарувати уявні обійми.

Чоловік замовк і кинув короткий погляд на жінку, що якраз «вивчала» одну з наших найкращих картин. Це був родинний портрет десятирічної давності, зроблений ще тоді, коли всі ми були тут. Хоча я сто відсотково впевнена, ця карга точно продумує, які б такі питання задати, щоб вивести мене з колії й змусити розказати всю правду. Ще й ментальний блок намагається пробити, застосовуючи заклинання, про які мені ще не доводилося чути (сама винна, може в академії й цього навчили б).

Але невже це вона серйозно? Видно ж, що жіночка не з сильних ендорців, а навіть наймогутнішим такого ніколи не вдавалося. Чому? Бо все дуже просто – я одна з них.

– Можливо вже облишите ці свої невдалі спроби? Хоч заклинання саме по собі й дуже потужне, проте на це підуть роки й ви швидше втратите магію, ніж довідаєтеся, що ж у мене там. І наскільки я знаю, вам заборонено це робити,– тихо промовила, проте вона мене почула й таки припинила безглузду справу.

Запанувала досить тривала незручна мовчанка. Жіночка з обличчям, схожим на тхорячу мордочку, здається, взагалі забула, чому вона сюди прийшла. Просто явно намагалася перебороти власне обурення. Вона то багровіла, то блідла, люто стискала кулаки, зиркала на свого чи то напарника, чи то брата, але зробити нічого не могла. Я мала цілковиту рацію.

Натомість її напарник не втрачав власного самовладання й таки порушив тишу тим самим скрипучим голосом, що вже починав дратувати. Він попрохав пояснити, навіщо я порушила заборону. І тут вже почалася повноцінна гра, у якій перевага була саме на моєму боці.

– Розумієте, це кохання,– вдавано замріяно промовила я й прикрила щоки руками, немов приховуючи власний рум’янець. Сама ж подумки ще раз похвалила себе. І чому б ні? Поки все прекрасно вдається і думаю, так буде й надалі. Он обличчя жіночки за своїм кольором нагадує щось схоже між буряком та помідором.

– Але ж кохання не змушувало вас порушувати заборон,– незаперечний доказ зі сторони агента комісії з магічних справ, проте на нього вже давно заготувала відповідь.

– Проте це почуття – не з простих. Відчуваючи його, почуваєшся немов на крилах. Хочеться бути з коханим поруч завжди. Але в тебе є лише невеличкі листи. І час очікування здається чимось нестерпним, таким довгим і похмурим. От якось і не витримала. Невже у вас такого ніколи не було? Невже ви ніколи не були закохані у когось так сильно, що навіть забували про правила?

Жіночка лише скривилася від огиди, проте я одразу побачила, що зеленоокий чоловік розуміє мене і будь його воля, розвернувся б прямо зараз й попрямував додому до своєї коханої, забувши про покарання для мене. Але робота вимагалася інакшого.

– Нам потрібно перевірити ці всі листи, як доказ ваших слів,– проскрипів те, чим також було не здивувати. Власне, найочевидніше, що якщо все почалося через листи, то їх і перевірятимуть.

– Вони ось там, на журнальному столику,– вказала рукою й почала чекати. Якщо повірять у наше велике кохання, то все обійдеться. Якщо ж ні – цікаво, що взагалі вони вигадають? Адже так просто забрати магію вони не можуть, їм потрібно загорнути це рішення у якусь красиву обгортку, якесь кричуще порушення.

– Це ж не ваш почерк. Навіщо ви брешете?– раптом пролунало питання від карги. Проте і на нього у мене була готова відповідь.

– Я ніколи в своєму житті не говорила неправди,– вдавано обурилася я, хоча й знала, що жіночка з комісії магічних справ справді має рацію, я ж бо покриваю свою сестру.– Просто домовилася з Розалією Менджіль, своєю молодшою сестричкою. В неї дуже красивий почерк і мені хотілося, щоб Даріс думав, що я гарно пишу. Хіба це заборонено? Точно ні, наскільки я знаю.

– Якщо ви так ревно дотримуєтесь правил, то чому ж порушили заборону?

– Кажу ж, хотіла написати лист майбутньому чоловіку. Не могла чекати. А так набагато швидше.

– Лорд Даріс Мортей знає про це?

– Ну звісно, ось навіть відповідь написав,– протягую листа, якого заздалегідь зачаклувала найсильнішою магією, якою володіла.

– Ну добре,- сивочола жінка покрутила у руках шмат паперу, уважно оглянула кожен міліметр й віддала мені назад.– Запросіть його. Якщо з’явиться упродовж доби й до кінця цього місяця ви одружитеся, то уникнете покарання. У іншому разі буде винесено вирок і вам, і вашій сестрі.