Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало
Хінк так і не пішов. Сидів з виглядом надутого хом’яка і іноді сумно і протяжно зітхав. Дивився він при цьому на Дарку, як на останню надію в своєму пропащому житті. Ага, кохання всього того життя.
Індик самовпевнений.
Марха, яка прийшла в гості до тітоньки не одна, а в супроводі трьох суворих жіночок, на Дарку дивилася, як на ворога. А на Лялянівеля з нерозумінням. Навряд ця рятівниця думала, що побитий ельф сяде на підлокітник крісла дружини і буде недобрим поглядом свердлити Хінка. Як той пес, котрий думає, відразу кусати підозрілу людину, чи спочатку все-таки гавкнути.
Жіночки шепотілися між собою і, здається, більш за все хотіли після цього походу отримати знижку в крамниці. Хоча б на якусь миленьку дрібничку. Рятувати ельфа вони не збиралися. Бо хто його знає, можливо він просто мазохіст і саме таку дружину шукав все життя. А тут вони влізуть, чуже щастя поламають. От якщо почне втікати, то тоді так, допоможуть. А поки сидить на підлокітнику, то нехай собі сидить. Туди його ніхто не заганяв і не тягнув.
В чужих заздрощах і поривах ці жінки розбиралися. І різних рятівниць наскрізь бачили.
Законник теж нікуди не дівся. Просто сидів собі в куточку. Тихо-тихо. Не привертаючи до себе нічиєї уваги. І печиво їв. Мабуть вирішив вважати, що це такий вихідний.
— Так, — суворо сказала мама, подивилася на Дарку і похитала головою Потім по черзі глянула на всіх присутніх. Якось так, що вони точно зрозуміли — це кабінет цієї жінки. І поводитися тут потрібно відповідно. Марха навіть трохи почервоніла. — Спочатку я всіх вислухаю. По черзі. Бо дехто тут влаштовує істерики ледь не від самого ранку. А чого хоче, ніхто досі так і не зрозумів. Бо пояснювати не вміє.
Хінк сердито пирхнув і чомусь вирішив, що його черга перша.
— Я хочу повернути свою наречену! — проголосив урочисто.
Дарка багатозначно хмикнула.
— Навіщо? — наскрізь фальшиво здивувалася матінка. — Дочка в мене зі складним характером і важкою рукою…
Марха теж хмикнула.
— І ні, заміж за когось піти, щоб потім його бити, це не для неї, — продовжила матінка, подивившись на племінницю. — Вона ще до заміжжя декілька раз зі сходів спусте і направляючого копняка дасть, щоб летів якнайдалі і не повертався.
І все таким медовим тоном, лагідним таким. У Дарки так ніколи не виходило, хоча вона старалася.
— Я все пояснив. Мене опоїли… — продовжив Хінк.
— Насильно? — ядуче уточнила Дарка, не втримавшись.
— Підлили… — забігав очима бовдур. — А я хочу одружитися! Сім’ю хочу!
— З грошима, — несподівано підтримала Марха. — І щоб в нареченої вибору не було, втратити таке щастя боялася, бо хто ще візьме, — випалила вона сердито і припечатала: — Дурень! Та до дівчат з грошима завжди черга вишиковується, навіть якщо вони страшні, як болотяні вищерки. А Дарка навіть симпатична, просто величезна.
Жіночки зашепотілися і стали дивитися на Хінка з неприязню. Мабуть досі ним не цікавилися. А тут, виявляється, таке по місту бігає. Сам Хінк декілька разів відкрив і закрив рота, а потім недостатньо впевнено пробелькотів:
— Я її кохаю.
Матінка посміхнулася і лагідно спитала:
— На весняному вогнищі заприсягнешся?
— Я не вірю в ці забобони, — ще менш впевнено відповів Хінк і бажання щось доводити остаточно втратив.
— Але вона його побила, я бачила, все обличчя було в синцях, — заговорила Марха, коли мовчанка Хінка затягнулася.
— Не вона, — відізвався ельф, але пояснювати нічого не став. Нехай самі собі щось цікаве придумають.
— І сьогодні, коли я двері відкрила, — нагадала Марха.
— То були заняття магією, — сказала Дарка. Бо Лялянівелю було не до того, він старався висвердлити поглядом діру в дурній голові Хінка.
— Дивні в вас заняття магією, — не повірила Марха.
— Які є, — знизала плечима Дарка.
— Поштовх ногою силу включає?
— Скоріше виключає дурість, через яку я цього експериментатора могла ненароком вбити. Він мене налякав. Спеціально.
— Зате все вийшло, — сказав Лялянівель і знову нічого не став пояснювати. Ні що вийшло, ні куди. Самі нехай здогадуються, все заняття.
Марха пирхнула і з незрозумілою надією подивилася на тітоньку. Та зробила вигляд, що не впізнає цю дівчину.
— Розходимось? — з надією спитала Дарка.
Власник кораблів її дратував. Лялянівель сидів надто близько і поводився неадекватно. Ось точно — неадекватно! Можливо магією його все-таки приклало і це наслідки. Тітки ще ці незрозумілі. І Марха — рятівниця ельфів. Що іще потрібно, щоб остаточно зіпсувати день?
Ось останнє питання Дарка задавала дарма, нехай навіть тільки подумки. Тому що відповідь отримала майже миттєво. Двері відчинилися, в кімнату заглянула одна з маминих продавчинь і пошепки сказала:
— Там вартові прийшли. З пацюком на ланцюжку. Здоровенним. Вони сказали, що він пошуковий, спеціально навчений.
Присутні переглянулися.
— Веди! — веліла мама і тихо додала: — Гірше вже не буде.
Лялянівель посміхнувся, дуже загадково.
І куди його ляльковий спокій подівся?
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно