Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало

Лялянівель вирішив бути педагогом до останнього. Навчити її чомусь загадковому, але дуже магічному, що б там не сталося. Причому на цей раз їй не потрібно було ні про що не думати. Те, як відчувається магія вона ж уловила. Уловила, так? Ось. Тепер потрібно те відчуття згадати і пошукати його в самій собі. Всього лише.

Ельфійські діти подібним займаються років з чотирьох, як тільки потоки енергії врівноважаться. Сидять собі тихенько під деревом і квіточку намагаються виростити. Але Дарка не ельфійка і доросла вже. Так що в баню ті квіти. Будемо просто прояви магії в собі шукати.

І ні, Дарка втрималася і не обізвала його придурком, хоча чомусь дуже захотілося. Сиділа на підлозі (і чому ельфу так подобається сидіти саме на ній?) в вільній кімнаті, в якій навіть килима на було, а з меблів лише дві шафи, одна з зимнім одягом, а інша з різними друбничками, котрі нікому не потрібні, але викинути шкода. Руки Дарка тримала на колінах і шукала в собі відчуття. І навіть щось знаходила, але весь час не те.

Хінка дуже вже хотілося впіймати вночі в темному провулку і добряче відгамселити. Ногами і кочергою. А потім зашипіти в обличчя, що далі буде гірше, якщо не відчепиться. А якщо і так не дійде, то вона стане його дружиною і почне виховувати кожного дня, за найменший натяк на неповагу бити ганчіркою, як дурного кота. А якщо не натяк, то в неї буде спеціальна палиця для виховання. І побачимо, як довго він витримає те щасливе подружнє життя.

З другого боку спочатку треба дізнатися чому він саме в неї так вчепився. Що, в місті інших спадкоємиць нема? Тим більш, всі знають, що батько Дарки буде жити ще довго. Дід досі живий і бадьорий, а діло синові передав, бо набридло і захотілося поїздити по гарних місцях, подивитися на різні дива. Тепер он листи пише. Іноді.

Може труїти надумав, собачий син?

Шукати магію в Дарки не виходило. В голові весь час знаходився Хінк. Частіше побитий і жалюгідний. Він відповзав в кущики і присягався більше до дівчат не чіплятися, взагалі. В храм піде до тих, котрі магічну енергію накопичують через стриманість. І до кінця життя буде щасливо її накопичувати, весело утікаючи від жінок.

Ага, старанно підкидаючи коліна.

Дарка не втрималася і тихо фиркнула.

— Ти про щось не те думаєш, — помітив Лялянівель, який сидів навпроти і як ніколи був схожий на порцелянову ляльку.

— Воно саме думається, — покаялася дівчина і зітхнула.

Може їй потрібно не займатися цими посиденьками на підлозі, а вчитися як в школах? Вони там спочатку за якісь кристали тримаються цілими днями. Потім патики ламають поглядом. Їй про це один хлопець розповідав.

— Добре, спробуємо інакше, — вирішив ельф, мов почув її думки, і підсунувся до неї впритул.

Дарка з інтересом на нього подивилася, а він взяв її за руку, розвернув долоню внутрішнім боком вверх і почав водити пальцем, як та ворожка, яка силиться щось серед ліній вичитати. Потім обережно натиснув і Дарці стало лоскотно, чомусь в ямці під шиєю.

— Е? — здивувалася вона.

Ельф з видимим інтересом на неї подивився і підніс долоню до своєї щоки, а потім потерся об неї обличчям.

Дівчині стало жарко і захотілося відібрати руку. Те що він робить точно з магією зв’язано? Чи йому знову просто захотілося?

— Ляля…

Ельф відвів руку дівчини від обличчя і легенько посмикав за кожен палець окремо. А потім знову розвернув долоню вверх і уважно туди подивився, мов щось там повинно було змінитися. Ага, фальшиві чорнила змилися і проступили справжні, не інакше.

Дарці стало так цікаво, що вона різко наклонилася роздивитися. Лялянівель одночасно підвів її руку вверх. І можливо їй здалося, але долоня ледь помітно поблискувала золотими іскорками. Але роздивитися краще не вдалося, ельф взяв і зжав руку, мов змусив Дарку ті іскорки впіймати.

— Тримай, бо вислизнуть, — сказав загадкове.

І дівчина відчула як іскорки ледь помітно коляться. І між пальцями, здається просвічують. І ось-ось почнуть просочуватись. Кулак прийшлося зжати сильніше, щоб втримати невідомо що.

— Але не так сильно, бо роздавиш, — похитав головою Лялянівель.

Дарка сердито на нього подивилася, а в долоні розтіклось підозріле тепло, як від давлених ягід нагрітих сонцем.

— Ось, — сумно видихнув ельф.

Тепло неймовірним чином потекло по зап’ястку і стало підійматися далі. Дарка злякано розвела пальці, потрусила долонею, подивилася на неї і побичивши тоненьку маслянисту плівку стала її витирати об Лялянівеля. Ну, не об себе ж витирати підозрілу гидоту. Стало знову лоскітно, в носі, і дівчина чхнула.

Гидота витиратися не хотіла, здається вона насправді була під шкірою. Ельф дивився з інтересом, як на щура в лабіринті з дощечок. А тепло по руці підіймалося все вище і вище. І жаби-принци знають, що воно збирається робити далі.

— Просто виштовхай, в тебе є для цього твоя магія, — сказав Лялянівель, за що отримав кулаком в груди і поклонився дружині.

Дарка різко вдихнула, зажмурилась і сердито гаркнула:

— А ну, киш звідси!

І рукою тряхнула, відчуваючи як звідкись з місця за серцем піднімається інше тепло і водою, виплеснутою з відра, падає назустріч теплу чужому, миттєво його вимітаючи.

Очі Дарка так і не відкрила, але яскравий спалах все одно побачила. І відчула як ельф шарахнувся в бік, лайнувшися при цьому. І будинок, здається, помітно тряхнуло. Так що коли вона відкривала очі, побачити очікувала все, що завгодно, але точно не мокру підлогі, мокрого ельфа, мокру власну сукню і мокру шафу з різними дрібницями, яка чомусь звалилася на бік.

— Дуже дивно, — сказав Лялянівель, теж подивившись спочатку на калюжу, а потім на шафу. — Повинен був бути вітер. Прояви ж були вітра. Чи це тому, що ти орк, а в них магія не однополярна? Треба почитати про їх магію…

— Бовдур! — сердито рявкнула дівчина, скочила на ноги, плутаючись в мокрій спідниці підійшла до ельфа і не відвісила йому копняка, хоча дуже хотілося. Бо дивився цей ідіот як те щеня, довірливо так, з очікуванням чогось хорошого. — А якби я тебе прибила? Чи будинок розтрощила?