Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю - Чайна М'євілль
Вона підсміювалась із Айзека за його злість на Щасливчика Ґазіда, який підозріло вчасно кудись здимів. Айзек розповів Лін, як мимоволі спробував сон-труту, розлючено ходив і поривався покарати Ґазіда. Описав дивовижну личинку, яка, схоже, чудово почувалась після наркотику. Лін не бачила істоти — вона не поверталась до Борсукової Драговини ще з того безнадійного дня минулого місяця, — але навіть враховуючи, що Айзек міг трохи перебільшувати, створіння здавалось неймовірним.
Лін з теплотою подумала про Айзека й уміло змінила тему. Вона запитала його, яку поживу, на його думку, гусінь отримує з її незвичайної їжі, і розслабилась, поки він почав з ентузіазмом розповідати, що не знає, але в нього були ось які міркування на цю тему. Вона просила його спробувати пояснити їй кризову енергію і чи могла вона, на його думку, допомогти Яґарекові літати, і він життєрадісно розповідав та малював їй діаграми на клаптиках паперу.
Ним було легко крутити. Лін іноді відчувала, що Айзек знав, що ним маніпулюють, що він почувався винним за те, наскільки легко було його відволікти від переживань через неї. В його різких змінах теми вона відчувала вдячність, змішану з каяттям. Він знав, що його завдання було хвилюватися за неї, враховуючи її смуток, і він хвилювався, справді хвилювався, але це було зусилля, обов’язок, у той час як більшість його думок оберталась навколо кризи та харчування личинки. Вона дала йому дозвіл не перейматися, і він із вдячністю його прийняв.
Лін хотіла на якийсь час відволікти Айзека від переживань через неї. Вона не могла дозволити йому ставити запитання. Що більше він довідувався, то в більшій небезпеці вона була. Лін не знала, якими силами може володіти її працедавець: вона сумнівалась, що він міг читати думки, але не збиралась ризикувати. Мисткиня хотіла закінчити скульптуру, взяти гроші та забратися геть із Кістяного Міста.
Щоразу, коли скульпторка бачила пана Пістрявого, він втягував її — як би вона цьому не опиралась — в історії про місто, яким його бачив він. Пістрявий безтурботно говорив про дерникові війни в Сірому Меандрі та Лихокраї, натякав на різанину земельних банд в серці Крука. Мамця Франсіна розширила зону впливу. Вона вже заволоділа величезною частиною ринку шазби на захід від Крука, до чого пан Пістрявий був готовий. Однак тепер вона пробиралася на схід. Лін жувала, випльовувала, формувала і намагалась не слухати деталі, прізвиська мертвих кур’єрів, адреси конспіративних будинків. Пан Пістрявий втягував її в свої оборудки. Це явно робилося навмисно.
У статуї виросли стегна і ще одна нога, з’являвся початок талії (наскільки у пана Пістрявого можна було знайти щось, що могло так називатися). Кольори були неприродними, але викликали емоції й зачаровували, гіпнотизували. Це була вражаюча скульптура, як і годилося для такого взірця.
Попри всі її спроби ізолювати свій розум, просторікування замовника проникали в нього через всі її захисні реакції. Мисткиня виявила, що розмірковує про це. Вона нажахано починала думати про щось інше, але це довго не тривало. Зрештою вона помітила, що її трохи цікавить, хто ж виграє контроль над центром розподілу самочаю в Дзвонарському Куті. Скульпторка абстрагувалась. Це була ще одна захисна реакція. Вона дозволила розуму розмірено просуватися по небезпечній інформації. Вона намагалась повністю ігнорувати її важливість.
Лін виявила, що все більше думає про Мамцю Франсіну.
Пан Пістрявий говорив про неї безтурботним тоном, однак вона знову й знову спливала в його промовах, і Лін зрозуміла, що він був трохи занепокоєний.
На власний подив, Лін почала вболівати за Мамцю Франсіну.
Вона не знала точно, як це почалось. Уперше таке помітила, коли пан Пістрявий із саркастичним гумором розповідав про страшний напад на двох кур’єрів попередньої ночі, протягом якої рейдерки-хепрі з ватаги Мамці Франсіни викрали величезну кількість якоїсь таємної субстанції, якоїсь сировини для виробництва чогось. Лін усвідомила, що подумки раділа. Її настільки шокувало це відкриття, що робота залозами на мить спинилась, поки вона аналізувала свої почуття.
Вона хотіла, щоб Мамця Франсіна перемогла.
В цьому не було жодної логіки. Як тільки Лін починала детально аналізувати ситуацію, усе видавалося абсурдним. В інтелектуальному вимірі їй було абсолютно однаково, чи виграє один бандит і наркодилер в іншого. Але на емоційному рівні вона почала сприймати невидиму Мамцю Франсіну як свою захисницю. Вона виявила, що безгучно обурюється, коли чує лукаві самовдоволені запевнення пана Пістрявого, що в нього є план, який радикально змінить ситуацію на ринку.
«Що це? — з іронією думала Лін. — Через стільки років перетворююся на свідому хепрі?»
Мисткиня жартувала сама зі себе, але частка правди в цьому була. «Можливо, так почувався би будь-який супротивник Пістрявого», — подумала вона. Лін так боялась розмірковувати про свої стосунки із замовником, що минуло багато часу, перш ніж вона усвідомила, що ненавидить його. «Ворог мого ворога...» — подумала собі. Але це було не все. Лін зрозуміла, що відчувала солідарність з Мамцею Франсіною, тому що та була хепрі. Але — і можливо, саме цим пояснювались її почуття — Франсіна не була хорошою хепрі.
Ці думки жалили Лін, докучали. Вперше за багато років вони змусили її думати про власні стосунки зі спільнотою хепрі інакше, аніж у звичному для неї прямолінійному, праведному, конфліктному контексті. І це нагадало їй про дитинство.
Лін взяла за звичку після дня роботи з паном Пістрявим відвідувати Кінкен. Вона виходила з його будинку й ловила таксі на краю Ребер. Їхала по мосту Данечі чи Баргіст, повз ресторани, офіси й будинки Слинного Вогнища.
Іноді вона зупинялась на Слинному базарі та, не поспішаючи, походжала у його тьмяному світлі. Вона торкалася лляних суконь і пальт, що звисали з яток, й ігнорувала неввічливі погляди перехожих, яких дивувало, що хепрі розглядає людський одяг. Лін бродила по базару, аж поки не доходила до Шеку, людного і хаотичного, з плутаними вуличками й розлогими цегляними багатоквартирними будинками.
Це були аж ніяк не нетрі. Будівлі в Шеку були достатньо міцні, більшість могли захистити від дощу.
