Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс
— А зараз вам погано? — спитав господар. Джейн вже навіть рота відкрила, щоб відповісти: «Так», коли раптом відчула глибокий спокій — такий спокій панує, наприклад, у самому осередді водоверті, — і збагнула правду. Нарешті їй стало однаково, яке враження справлять на нього її слова, і вона сказала:
— Ні, — і, трішки помовчавши, додала: — Але коли я повернуся додому, буде гірше.
— Справді?
— Не знаю… Та ні, напевне, ні. — Кілька секунд Джейн відчувала тільки всеосяжний мир і спокій, який, здавалося, затопив її з головою; в тому кріслі сиділося так зручно, блакитні барви так тішили око, кімната була така гарна… Та минуло кілька секунд, і вона подумала: «Ну, от і все. Зараз він покличе панну Айронвуд, і мені доведеться піти.» їй здалося, наче від того, що буде сказано далі, залежить усе її життя.
— Але… хіба це справді аж так необхідно? — почала вона. — Мабуть, я дивлюся на шлюб трохи інакше, ніж ви. Я не розумію, чому все має залежати від того, що скаже Марк… адже він узагалі нічогісінько про це не знає.
— Дитино, — мовив господар, — справа не в тому, як дивимося на шлюб ви чи я, а в тому, як на нього дивляться мої зверхники.
— Ну, так, я чула, що вони трохи старомодні, але ж…
— То був жарт. Їх, гм, важко назвати старомодними… хоч те, що вони дуже старі, таки правда.
— А їм не спаде на думку спершу з’ясувати, як поставимося до їхніх уявлень про шлюб ми з Марком?
— Навряд, — сказав, дивно посміхнувшись, господар. — Можу вас запевнити, що про це вони й не подумають.
— І їм однаково, був наш шлюб вдалим чи ні? Однаково, чи люблю я свого чоловіка?
Взагалі-то Джейн хотіла сказати не зовсім те, що сказала, і вже точно не таким жалібним тоном. Гніваючись сама на себе і почуваючись чимдалі бентежніше, бо її співрозмовник тільки мовчки дивився на неї, вона додала:
— Мабуть, ви зараз скажете, що я не повинна була цього говорити.
— Дитино, — озвався господар, — ви говорите це ще відтоді, як ми вперше згадали про вашого чоловіка.
— Отже, це не має значення?
— Гадаю, — сказав господар, — усе залежить від того, як він утратив вашу любов.
Джейн мовчала. Правди сказати не могла, та й сама її не знала, проте, намагаючись хоч якось окреслити причини своєї невисловленої образи на Марка, чи не вперше відчула, що провина тут лежить не тільки на ньому; більше того, їй навіть стало трохи його шкода. І серце у неї впало, адже розмова, яка мала — принаймні у глибині душі вона дуже на це сподівалася — розвіяти чимало різних сумнівів, тепер, здавалося, тільки породжувала щораз нові проблеми.
— Він тут не винен, — сказала нарешті Джейн. — Напевне, нам узагалі не треба було одружуватися.
Господар мовчав, і вона запитала:
— Що б ви… що б ті ваші зверхники на це сказали?
— Ви справді хочете це знати? — у свою чергу перепитав він.
— Ну… так, — не надто впевнено відповіла вона.
— Вони сказали б, що ви не грішите супроти послуху через брак любові, а втратили любов через брак послуху.
Раніше Джейн відповіла б на такі слова або гнівом, або сміхом; властиво, вони й зараз відлунювали в ній, але ледь-ледь чутно, десь на задвірках свідомості, тож погоди не робили… а все тому, що від самого слова «послух» — втім, ішлося тут, звісно, не про Марка, — яке прозвучало з цих уст і в цій кімнаті, на неї мовби війнуло якимись заморськими пахощами — дивними, згубними і спокусливими…
— Припиніть! — різко кинув господар.
Джейн розгублено подивилися на нього. На кілька секунд запала тиша; химерні пахощі поступово розвіялися.
— То про що ви говорили, дитино? — спокійно, наче нічого й не трапилося, озвався господар.
— Я… я вважала, що любов означає рівність, добровільну злуку…
— Ах, рівність! — підхопив він. — Колись ми ще з вами обов’язково про це поговоримо. Звісно, всіх нас мають оберігати від пожадливості інших рівні права — адже ми зазнали падіння. З тієї ж причини мусимо, наприклад, носити одяг. Але наше тіло під убранням очікує того славного дня, коли вже того вбрання не потребуватиме. Рівність — це, знаєте, зовсім не головне.
— А мені завжди здавалося, що власне рівність — то і є головне, — не поступалася Джейн. — Я думала, у своїй сутності всі люди рівні між собою.
— Ви помиляєтеся, — серйозно сказав господар. — Власне у своїй сутності вони аж ніяк не рівні. Рівність перед законом, рівність доходів — все це дуже добре. Рівність охороняє життя, але його не творить. Це — засіб, а не пожива. З таким самим успіхом можна пробувати насититися, читаючи кулінарні рецепти.
— Але ж у шлюбі…
— Нічого подібного, — заперечив господар. — Про яку рівність може йтися, коли люди закохані одне в одного, чи й пізніше, коли вони вже побралися? Що спільного у шлюбу з вільною злукою? Ті, що разом чимось тішаться або від чогось страждають, — товариші; ті, що тішаться одне одним або одне від одного страждають, товаришами бути не можуть. Хіба ви не знаєте, яка сором’язлива дружба? Друзі, товариші… ніколи не милуються одне одним. Вони просто цього засоромилися б…
— Я думала… — знову почала було Джейн, але не договорила.
— Знаю, — м’яко мовив господар. — Вашої провини тут немає. Вас не попередили; ніхто ніколи не казав вам, що без послуху й покори справжня еротика і подружня любов просто неможливі. Ви намагаєтесь застосовувати принципи рівності там, де їх ніколи не було і не могло бути. Що ж стосується вашого переїзду сюди… у мене