Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс
— Отже, Джейн Стадок, — спроквола протягнула Фея, пишучи щось на чималому бланку зеленого кольору. — Про вас, золотце, я знаю геть усе. Ви дружина мого приятеля Марка… Дуже добре… Невдовзі ви побачитеся зі своїм ненаглядним. Ми підкинемо вас до Белбері. А тепер, дорогенька, одне-єдине запитаннячко. Що ви робили тут такої пізньої пори?
— Ішла зі станції додому.
— А куди ж це ви їздили, золотце?
Джейн не відповіла.
— Ось так… чоловіка немає, а вона, бачте, гуляє… — процідила крізь зуби панна Гардкасл.
— Будь ласка, відпустіть мене, — попросила Джейн. — Вже пізно, я втомилася і хочу додому.
— Додому ви не поїдете, — сказала панна Гардкасл. — Ми відвеземо вас до Белбері.
— Мій чоловік нічого не казав про те, щоб я до нього приїжджала.
— От же ж який! — похитала головою панна Гардкасл. — Ну, нічого, будемо вважати, що це просто вилетіло йому з голови. Проте вам так чи інакше доведеться поїхати з нами.
— Я не зовсім розумію…
— Вас заарештовано, золотце, — заявила панна Гардкасл і показала Джейн зелений бланк, який щойно заповняла. Виглядав той бланк так, як виглядають усі офіційні бланки — якісь графи порожні, якісь заповнено дрібним друком, подекуди щось написано олівцем, а в одному місці Джейн прочитала своє ім’я. Розібратися, що тут до чого, було абсолютно неможливо.
Джейн раптом здалося, наче їй просто сниться страшний сон, а прокинутися — несила. Голосно зойкнувши, вона метнулася до дверей, але, ясна річ, не добігла і за мить отямилася в руках у двох поліціянток.
— О-хо-хо, які ми гарячі, — грайливо промовила панна Гардкасл. — Що ж… цих огидних дядьків ми зараз відправимо геть, правда?
Вона щось сказала поліціянтам, і ті вийшли, зачинивши за собою двері. У Джейн з’явилося таке відчуття, ніби вона позбулася останнього захисту.
— Дуже добре, — мовила панна Гардкасл до двох дівчат в уніформі, які залишилися в кімнаті. — Подивимося… за чверть перша. Все наче йде за планом. Думаю, Дейзі, можемо дозволити собі трішечки перепочити. Обережно, Кіті, тримай її міцніше, а то ще вирветься… Отак. — Говорячи, панна Гардкасл спершу розстебнула свій ремінь, а тоді зняла кітель, кинула його на диван, і Джейн побачила велетенський бюст — як і казав колись Біл Гінджест, корсета Фея не носила, — ледь прикритий, брезклий і обвислий; щось таке могло б примаритися у гарячці недужому Рубенсові. Потому панна Гардкасл знову сіла, вийняла з рота сигару, випустила в бік Джейн ще одну хмару диму і запитала:
— То куди ви їздили, дорогесенька?
Джейн і цього разу не відповіла; почасти тому, що просто не могла говорити, а почасти через те, що вже не мала жодних сумнівів: її схопили саме ті вороги людського роду, з якими бореться господар маєтку Отже, від неї вони не дізнаються нічого. Приймаючи таке рішення, вона зовсім не відчувала себе героїнею. Все навколо видавалося дедалі менш реальним, і Джейн немов у напівсні чула, як панна Гардкасл скомандувала: «Ану, дівчата, давайте її сюди», і так само ніби у напівсні бачила, як поліціянтки ведуть її довкола столу до своєї начальниці, а та сидить на кріслі, широко розставивши ноги у шкіряних чоботях, які незграбно стирчать з-під короткої спідниці. Дівчата вміло і спритно підвели Джейн впритул до крісла, а тоді панна Гардкасл звела ноги і міцно затиснула полонянку у себе між колінами. Стояти отак впритул до цієї людожерки, не маючи змоги навіть поворухнутися, було так страшно, що Джейн уже й не думала про те, що вони збираються далі з нею робити. А панна Гардкасл тим часом дивилася на неї, легенько посміхаючись та випускаючи час від часу просто їй в обличчя хмарку диму, і здавалося, не буде цьому ніколи ні кінця, ні краю.
— Знаєш, — озвалася кінець кінцем панна Гардкасл, — а ти по-своєму дуже навіть нічого.
Знову запала тиша, і лише через кілька хвилин вона спитала:
— То куди ж ти все-таки їздила, а, дорогенька?
Джейн тільки дивилася на неї широко розплющеними очима і мовчала. А тоді панна Гардкасл раптом нахилилася вперед, акуратно відгорнула комір Джейниного плаття і притиснула сигару запаленим кінцем до оголеного плеча. Трохи помовчала і знов запитала:
— Куди їздила, а?
Скільки разів це повторювалося, Джейн не запам’ятала. Так чи інакше, настав урешті-решт момент, коли панна Гардкасл звернулася не до неї, а до однієї зі своїх поліціянток:
— Що там таке, Дейзі?
— Нічого, мем, я тільки хотіла сказати, що вже п’ять по першій.
— Справді? Час просто летить, Дейзі. Ну то й що? Хіба ти втомилася її