Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

— Ой, пані Стадок! — вигукнула вона. — Це ж треба!

— Так, Айві, — мовив Деністон, — пані Стадок принесла нам дуже важливі новини. Здається, справа зрушилася з місця. Ми відразу йдемо до Ґрейс. МакФі десь поблизу?

— Він вже з годину працює в саду, — повідомила пані Меґз. — Доктор Дімбл пішов на роботу, а Каміла на кухні. Покликати її?

— Так, будь ласка. Тільки б пан Бультитюд не виліз…

— Нічого, я його припильную. Зробити вам чаю, пані Стадок? Ви ж просто з потяга…

Через кілька хвилин Джейн знову, як і того дня, коли побувала в цьому домі вперше, сиділа в кімнаті перед панною Айронвуд та Деністоном із Камілою, почуваючись так, наче їй зараз доведеться складати важкий усний іспит. А коли Айві Меґз принесла чай, то не пішла геть, а сіла поруч із екзаменаторами, немов і собі до них долучившись.

— Отже… — мовила Каміла; очі у неї горіли, а ніздрі аж роздувалися — так не терпілося їй чимшвидше про все дізнатися.

Джейн невпевнено роззирнулася навколо.

— Айві нам не завадить, вона тут своя людина, — сказала панна Айронвуд і, трохи помовчавши, повела далі: — У своєму листі від десятого числа ви пишете, що вам приснився чоловік із гострою борідкою, який сидів біля вас у спальні і робив якісь нотатки. Напевне, варто вам сказати, що насправді його там не було; принаймні, наш керівник вважає, що це навряд чи можливо. Та все ж той чоловік таки цікавився вами і розпитував про вас когось іншого; кого саме — невідомо, адже уві сні ви цього, на жаль, не побачили.

— Будьте ласкаві, розкажіть тепер усім те, що розповідали мені по дорозі, — попросив Деністон.

І Джейн розповіла, як їй наснився труп (якщо тільки то був труп) у темному підземеллі, а тоді — як вона зранку зіткнулася на Маркет-стріт із бородатим чоловіком зі свого сну; розповідь ця викликала в усіх неабияке зацікавлення.

— Отакої! — вигукнула Айві Меґз.

— Значить, ми мали рацію стосовно Бреґдонського лісу! — підхопила Каміла.

— Отже, це таки Белбері, — мовив її чоловік. — Але якщо так, то до чого тут Алькасан?

— Даруйте, — озвалася рівним голосом панна Айронвуд, і всі відразу змовкли. — Думаю, не варто все це тут обговорювати. Пані Стадок ще не з нами.

— То що, мені взагалі нічого не можна знати? — спитала Джейн.

— Вибачте, люба, — сказала панна Айронвуд, — але з нашого боку було б не надто розумно просто зараз ділитися з вами всіма подробицями… зрештою, ми й не маємо на це права. Можна поставити вам ще два запитання?

— Будь ласка, — погодилася Джейн, либонь, трішечки сухувато, але насправді зовсім трішечки: у присутності Деністонів їй чомусь хотілося поводитися якнайкраще.

Панна Айронвуд висунула шухляду і заходилася щось там шукати. Всі мовчали, аж доки вона не простягнула Джейн якусь світлину.

— Ви впізнаєте цього чоловіка?

— Так, — тихо сказала Джейн. — Я бачила його уві сні і зустріла сьогодні зранку в Еджстоу.

Фото було чітке, внизу стояв підпис «Оґастес Фрост», а під ним — ще кілька слів дрібнішими літерами, та розібрати їх було годі.

— І ще одне, — мовила панна Айронвуд, простягнувши руку по світлину. — Ви готові побачитися з нашим господарем… уже зараз?

— Ну… гаразд, думаю, що так.

— В такому разі, Артуре, — звернулася панна Айронвуд до Деністона, — будьте ласкаві, перекажіть йому все, що ми допіру почули, і запитайте, чи зможе він прийняти пані Стадок.

Деністон, не гаючи часу, підвівся.

— А я, — додала панна Айронвуд, — хотіла б іще хвилинку поговорити з пані Стадок сам-на-сам. — Айві з Камілою також підвелися і вийшли з кімнати слідом за Деністоном. Чимала кішка, якої Джейн раніше й не зауважила, вистрибнула на крісло, де щойно сиділа Айві.

— Я анітрохи не сумніваюся, — мовила панна Айронвуд, — що наш господар захоче з вами побачитися.

Джейн промовчала.

— І тоді, — вела далі панна Айронвуд, — вам доведеться прийняти остаточне рішення.

Джейн кашлянула: їй хотілося бодай трохи розвіяти не надто приємну врочисту атмосферу, що, здавалося, запанувала у кімнаті після того, як вони з панною Айронвуд залишилися вдвох.

— Поза тим, — продовжувала панна Айронвуд, — вам треба дізнатися дещо про нього ще до того, як ви з ним побачитеся. Він видасться вам, пані Стадок, дуже молодим, молодшим за вас. Але це не так; насправді йому під п’ятдесят. За плечима у нього величезний досвід: він побував там, де до нього не бувала жодна людина, і спілкувався з тими, про кого ні ви, ні я не маємо жоднісінького уявлення.

— Дуже цікаво, — пробурмотіла Джейн, особливого зацікавлення, втім, не виявляючи.

— І ще одне, — сказала панна Айронвуд. — Будь ласка, пам’ятайте: його часто мучить сильний біль. Хай яке рішення ви приймете, прошу вас, не кажіть і не робіть нічого, що могло б завдати йому смутку.

— Якщо пан Фішер-Кінґ почувається погано, то я… — почала було Джейн, але панна Айронвуд не дала їй договорити:

— Пробачте, що так вам надокучаю, але я лікар — єдиний лікар у цьому домі, — тому намагаюся робити все від мене залежне, щоб він почувався якомога краще. Ходімо, я проведу вас до нього.

Вона підвелася і притримала двері, пропускаючи Джейн уперед. Пройшовши трохи вузьким коридором і піднявшись догори кількома низенькими східцями, вони опинилися у просторому вестибюлі, де починалися гарні старовинні сходи, що вели на горішні поверхи. В будинку, який виявився ще більшим, ніж Джейн уявляла собі спочатку, було тепло і дуже тихо, а м’яке світло осіннього сонця, що