Право на кохання - Софія Вітерець
Ох, яка ж я була зла. Та він... Та я... Сама винна, скаже хтось. Але я так не думаю. Може занадто довірлива. Бо це дійсно так. Після того моменту з першим поцілунком взяти й повірити, що Айраск більше на таке не піде. Сміх та й годі. Це ж один зі зловісного таємного ордену, яким ніхто нічого не здатен сказати всупереч. І тут якась там герцогиня Кертійська... Та я простісінький пшик.
Звісно, рівно до сьогоднішнього останнього випробування, яке врешті-решт покаже, хто ж дійсно заслуговує на корону та всенародне визнання. Але поки я все-таки майже не мала ні повноцінної влади (за герцогство досі відповідав мій батько, що обрав за наступника мого брата), ні магії. Айраск міг спокійнісінько вичворити щось подібне знову й я знову не зможу протистояти.
Але що б я була за герцогиня та учасниця ігор, якби не знала кілька "але"... Хоча, таки одне. І навіть не моє. Словом, я тут пригадала про Кормеліоновий браслет та його магію. І трішки помізкувавши, нарешті зрозуміла одну простісіньку штуку -- я можу створити щось значно потужніше, що, як мінімум, найпростіші заклинання Айраска буде розбивати вщент. Може навіть і середненькі потягне. Але того вже не могла собі гарантувати.
Почортихавшись у Айраскову сторону так, що той нарешті забрався геть, як виходить, з нашого нового дому, я вирушила на пошуки підходящої дрібнички. А це було не так вже й просто, зважаючи на те, що будиночок був в рази три більшим з той, в якому жила з Кормеліоном. І це так мені здається ще при тому, що я не у всіх кімнатах побула...
А який же це дім ззовні, якщо всередині це суцільний простір. Буквально. Видно, Айраск не любитель зайвих речей. Але ну щоб настільки... І не дивно, що ходить в одному чорному, з таким запасом гардеробу тільки в одному тоні й ходити. Вдягаєш одне й те саме та ходиш собі, не викликаючи підозр.
Тож ходила я собі кімнатами, у пошуках якоїсь дрібнички. Але як виявилося, найбільшою моєю проблемою було те, що тут взагалі не було аніякісіньких шаф, комодів чи хоча б дрібнюсіньких тумб. Одні лиш на диво світлі кімнати з панорамними вікнами від підлоги й аж до самої стелі та десятками різноманітних рослин, висаджених прямо в невеличкі горщички, що стояли гарненькими колами по всій підлозі.
І спробуйте в таких умовах знайти хоча б якусь нормальну дрібницю, яка не належить тобі. Якась місія неможлива виходить.. І хто взагалі таку умову придумав для цього? Он взяла б я собі що-небудь зі своїх речей, які дбайливо, а може й не дуже приніс мені Айраск. Ще й цілих дві кімнати мені виділив. Потіснив свої улюблені отруйні рослинки заради майбутньої дружини. Оце так дбайливий чоловіченько...
-- Анабель, ти де? -- промовив Кормеліон десь з іншого кутка будинку, де розташовувалася моя спальня.
-- Ось тобі й маєш. Не встигла подумати, а він уже примчав, -- буркнула про себе, а тоді вже крикнула так, що якби хто був поруч, то в нього вуха б заклало. -- Я тут!
-- І чого тебе взагалі туди понесло? Там же нічого немає, -- здивовано промовив Айраск, роззираючись навколо, ніби десь тут мав би побачити відповідь на своє запитання.
-- Та я бачу, -- ще раз роззирнулася, скрививши досить таки розчароване обличчя. -- Міг би хоч щось сюди принести...
-- Нащо?-- пирхнув Айраск й взявши мене за руку, підвів до вікна, вказуючи на замок. - Наш дім там. А це...так, просто тимчасове житло. Воно абсолютно не вартує нашої уваги.
-- А що ж тоді взагалі вартує? Ми тут не день і не два. Все, що не...
Замовкла, здивовано дивлячись на Айраска. Здавалося, що той раптом похитнувся, але ні. Він просто чудово тримав рівновагу, поволі опускаючись на одне коліно.Та з жахом і чималою радістю помітила чарівну каблучку з чорного металу. Ну ось і предмет, який я так довго шукала. Він точно не привертатиме до себе зайвої уваги. Великий сапфір на фоні чорних каменів, назви яких і не знала. -- Ну...в тому плані, що це цілком нормально носити каблучку на всі випадки життя.
-- Давай уже її сюди,-- сама забрала прикрасу з рук Айраска, бо той надто довго вовтузився, не в змозі надягти мені її на палець.
Той лише здивовано поглянув на мене. Явно не очікував аж такої реакції. Ну а що? Знав же, кого хоче взяти собі в дружини. Тож нехай тепер тут не викаблучується. Та й тепер уже не зможе. Ще кілька ритуальчиків і ніхто не зможе керувати мною. Звісно, поки не задіють найсильніші й дуже чарозатратні заклинання.
