Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Шкода, що моїй матері не вдалося дізнатися, як це прекрасно.

— А як ти сама ставилася до того, що в тебе такий батько?

Келен відповіла не відразу.

— Він здавався мені дивним. Бездушним до всього, що не стосувалося моєї матері. Вона вимагала, щоб він більше часу проводив зі мною і вчив мене тому, що знає сам. Він виконував її вимоги із задоволенням, але це задоволення відносилося до неї, а не до мене… А вчив він мене тому, що знав найкраще: війні. Вчив тактиці та стратегії, вчив тому, як можна вирвати перемогу у переважаючого чисельністю противника, вчив, як вижити і перемогти, користуючись власними мізками, а не тільки правилами. Мати іноді спостерігала за нашими заняттями. Батько раз у раз поглядав на неї і питав, чи вірно він мене вчить. Вона відповідала йому, що так; я повинна була знати про війну все. Мати сподівалася, що ці відомості мені ніколи не знадобляться, але в разі чого допоможуть залишитися в живих. Батько вчив мене, що найголовніша якість воїна — безжалісність. Він говорив, що не раз перемагав тільки тому, що був безжалісний. Він говорив, що страх сильна зброя, і полководець повинен вміти посіяти страх у серцях ворогів. Те, чого він навчив мене, дійсно стало мені в пригоді. Я вижила, в той час як інші сповідниці загинули. Тому що, коли було потрібно, я вбивала. Батько навчив мене не бути занадто розбірливою, коли мова йде про виживання. За це я люблю його і ненавиджу одночасно.

— Що ж, я вдячний йому за уроки, які він тобі дав. У тому, що ти зараз зі мною, є і його заслуга.

Келен схилила голову, спостерігаючи за пташкою, яка тікала від ворона.

— Те, чого він мене вчив, само по собі не є жахливим. Жахливі ті, хто змушує нас робити це заради того, щоб залишитися в живих. Батько ніколи не вів несправедливих воєн. Він вступав у бій тільки в тому випадку, якщо не було іншого виходу. І боюся, нам пора теж задуматися про те, як вижити.

— Ти права, — відповів він, обіймаючи її. — Сидячи тут, ми схожі на мішені: ми чекаємо того, що трапиться з нами, так само, як вони чекають, коли в них встромиться стріла.

— А що, по-твоєму, ми повинні робити?

Річард знизав плечима:

— Не знаю. Знаю тільки, що, сидячи тут, ми рано чи пізно отримаємо свою стрілу. Рано чи пізно сестри повернуться. Але навіщо їх чекати? У мене немає відповідей на всі питання, але й бездіяльністю ми нічого не доб'ємося.

Вона сунула руки під пахви, щоб відігріти замерзлі пальці.

— А Зедд?

Річард кивнув:

— Якщо хтось і знає, що потрібно робити, так це Зедд. Ми повинні відправлятися до нього.

— А головні болі? Що, якщо вони нападуть на тебе по дорозі? Що, якщо вони ще посиляться, а Ніссель поруч не буде?

Він спохмурнів:

— Не знаю. Але ми повинні спробувати. Це єдиний шанс.

— Отже, вирушаємо негайно, поки тобі не стало гірше. Немає сенсу чекати, поки станеться ще щось.

— Так. Але спершу нам потрібно зробити ще дещо. Дещо важливе.

Келен здивовано дивилася на нього:

— Що?

— Зіграти весілля, — посміхнувся Річард. — Я нікуди не поїду, поки не побачу тебе в тому платті, про яке ти мені говорила.

Келен рвучко обняла його:

— О, Річард, воно чудове! Везелен шиє його і весь час посміхається. Не можу дочекатися, коли надіну його. Воно тобі обов'язково сподобається.

— Ну вже в цьому, моя майбутня дружина, я ні краплі не сумніваюся.

— Всі з нетерпінням чекають нашого весілля. У Племені Тіни це завжди велика подія. Танці, музика, пісні. Все село буде гуляти. Везелен говорила, що одні приготування займуть не менше тижня. Нам треба тільки сказати, щоб починали.

Річард притиснув її до себе:

— Вважай, що ми сказали.

Вона поцілувала його і в цей момент відчула, що у нього знову почала боліти голова.

— Ходімо, — сказала вона, підводячись. — Постріляємо ще, нехай твій біль заспокоїться.

Вони стріляли по черзі, а потім пішли збирати стріли. Побачивши, що одна з її стріл розщепила попередню, яку послав Річард, Келен ойкнула від захвату.

— Правоохоронці в Ейдіндрілі позеленіють від люті, почувши про це. Їм доведеться вручати почесну стрічку Матері-сповідниці! Та що там — вони позеленіють навіть, коли побачать у мене лук!

Річард посміхнувся, висмикуючи стріли з мішені:

— Ну, для початку тобі потрібно більше тренуватися. А то раптом вони не повірять на слово і зажадають доказів. Ми з Савідліном не хочемо зганьбитися. — Раптово він повернувся до неї:

— Стривай, що ти вчора говорила? Вчора вночі, про Квод, що ти сказала? Рал наклав на них закляття, проти яких Зедд виявився безсилий?

Келен була злегка здивована настільки несподіваною зміною теми:

— Так, його магія не змогла їх зупинити.

— Це тому, що Зедду підвладна лише Магія Приросту. Будь-який чарівник від народження має тільки магію Приросту. Даркен Рал не виняток, але він якимось чином опанував і протилежною Магією Збитку. Проти Магії Збитку Зедд безсилий. Так само, як і ти, адже магію сповідниць створили чарівники. — Келен кивнула, насупившись, а Річард запитав:

— Тоді як же тобі вдалося вбити Квод?

— Я закликала Кон Дар, — знизала плечима Келен. — Це теж частина нашої магії, хоча до того моменту я навіть не знала, як нею користуватися. Але це якось пов'язано з люттю. Власне, Кон Дар і означає «кривава лють».

— Ти розумієш, що кажеш? Висновок можна зробити тільки один: ти застосувала Магію Збитку. Інакше як би тобі вдалося знищити їх? Магія Зедда виявилася безсила, і твоя теж, тому що Квод був захищений від Магії Приросту. Отже, ти володієш Магією Збитку. Але якщо ваша магія,