Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд
Вона відчула ціль! Вона відчула, коли повинна вистрілити.
Легко, наче подув вітру, стріла зірвалася з тятиви. Здавалося, вона сама прийняла рішення. Келен відчула, як випростався лук, відчула удар тятиви про зап'ясті, побачила, як мішень притягує стрілу, і почула звук, з яким стріла встромилася в центр мішені. У наступну мить повітря з шумом увірвалося в її легені.
Це було схоже на те, ніби вона щойно дала волю своїй магії сповідниці. Власне, це і була магія — магія Річарда. Його слова несли в собі магію. Це було все одно що поглянути на світ іншими очима.
Видіння скінчилося. Світ повернувся на місце. Келен майже впала в обійми Річарда.
— Це було чудово! Мішень немовби приблизилася і сама знайшла мене!
— Ось бачиш! Я ж казав.
Вона поцілувала його.
— Це не я, це ти зробив. Я тільки тримала лук. Він посміхнувся:
— Ні, Келен, це твій постріл. Я тільки направляв твій розум. В цьому і полягає навчання. Спробуймо ще раз.
Все своє життя Келен провела серед чарівників і знала, як вони домагаються свого. Точно так само діяв і Річард. Він говорив так, як говорили чарівники. Це говорив його дар, говорило його бажання.
Поступово Річард замовк. Без його слів досягти потрібного відчуття виявилося важче, але тим не менш їй це вдавалося. Тепер вже можна було сміливо стверджувати, що Келен робить все сама, без його допомоги. Це дійсно було схоже на стан граничної зібраності.
Але як тільки вона почала осягати мистецтво відмовлятися від зовнішнього світу, Річард почав відволікати її. Для початку він просто полоскотав їй живіт.
Злегка посміхнувшись, вона заборонила собі думати про це і змусила себе зосередитися на тому, що повинна робити. Минула не одна година, перш ніж вона навчилася стріляти, не помічаючи лоскоту. Правда, не кожен раз. Але це було п'янке почуття — знати, куди потрапить стріла.
— Це магія, — говорила вона Річарду. — Те, що ми робимо, — це сама справжня магія.
— Нічого подібного. Це доступно кожному. Воїни Чандалена завжди стріляють саме так. Це лише питання тренування. Все залежить від тебе, а я тільки направляю твій розум. Якби ти частіше практикувалася, то додумалася б до цього ще раніше. Те, що тобі незнайоме, — це ще не магія.
Келен окинула його довгим поглядом:
— Щось мені не віриться. Твій постріл. Давай стріляй, а я тебе полоскочу.
— Спочатку давай перекусимо. І ти ще трохи потренуєшся.
Вони витоптали невеликий п'ятачок в траві, на зразок гнізда, і завалилися на спину. Потім вони їли загорнуті в зелень коржі з тави і родзинки, запиваючи все це водою прямо з бурдюка. Висока трава захищала від вітру і холоду. Потім Келен поклала голову Річарду на плече, і вони мовчки дивилися в небо. Келен знала, що він, як і вона, розмірковує про те, що їм належить зробити.
— Можливо, — порушив мовчання Річард, — я дійсно зможу розщепити свідомість, щоб уникнути головного болю. Даркен Рал говорив, що одного разу мені це вдалося.
— Ти з ним говорив? Ти говорив з Ралом Даркеном?
— Так. Взагалі говорив він, а я переважно слухав. Він багато чого мені сказав, але я йому не повірив. Він говорив, що Джордж Сайфер не був моїм батьком. Він говорив, що я розщепив свідомість і у що мене є дар. Він говорив, що мене зрадили. Згадавши, як Шота пророкувала, що ви з Зеддом використовуєте проти мене магію, я подумав, що зрадник — один з вас. Я й уявити не міг, що ним виявиться мій брат. Можливо, якщо я зможу зрозуміти, як мені вдалося розщепити свідомість, я зможу протистояти головним болям. Не виключено, що саме цьому мене збираються навчити сестри. Одного разу мені це вже вдалося, і якщо я зрозумію принцип, то мені не знадобиться допомога… — Він прикрив очі рукою і замовк, не бажаючи вголос вимовляти кінець фрази. — Келен, можливо, у мене немає ніякого дару.
Може, це всього лише Перше Правило Чарівника.
— Про що це ти?
— Зедд говорив нам, що велика частина того, у що люди вірять, — неправда.
Перше Правило змушує тебе вірити в щось або тому, що ти хочеш, щоб це було так, або тому, що просто боїшся, що так буде. Я боюся, що в мене виявиться дар, і цей страх змушує мене припустити, що сестри сказали правду. Можливо, у сестер є причини обманювати мене, і ніякого дару в мене немає.
— Річард, невже ти й справді вважаєш, що все, що сталося, не має до цього відношення? Зедд говорив, що в тебе є дар. Даркен Рал говорив, що в тебе є дар. Сестри говорили, що в тебе є дар. І навіть Скарлет сказала, що ти володієш даром.
— Скарлет сама не знала, про що говорить, сестрам я не довіряю, і невже ти вважаєш, що я повірив хоч одному слову Даркена Рала?
— А як же Зедд? Чи не думаєш ти, що і він тобі збрехав? Або що він сам не знає, про що говорить? Ти сам мені сказав, що він сама розумна людина з усіх, кого ти зустрічав. Крім того, він Чарівник першого рангу. Не станеш же ти стверджувати, що Чарівник першого рангу нездатний розпізнати, у кого є дар, а у кого його немає?
— Зедд міг помилятися. Він, звичайно, розумний, але ж не всевідаючий.
Келен промовчала, намагаючись зрозуміти, чому він так завзято відхрещується від свого дару. Вона б хотіла, заради його ж спокою, щоб все було так, як йому здається, але він був неправий, і вона це знала.
— Коли я торкнулася тебе своєю владою в Народному Палаці, всі знали, чим це має скінчитися, і думали, що все пропало.
