Буря Мечів - Джордж Мартін

Біля псарні гурт вояків спостерігав за бійкою двох собак. Тиріон зупинився ненадовго, щоб подивитися, як менший собачка дере морду більшому, й навіть заробив кілька грубих смішків, зауваживши, що тепер переможений схожий на Сандора Клігана. Сподіваючись, що це розвіяло всі підозри, він рушив до північного муру та спустився коротким прольотом сходів у євнухову скромну оселю. Він тільки підняв руку, щоб постукати, як двері відчинилися.

— Вейрисе? — Тиріон прослизнув усередину.— Ви тут?

У півтемряві горіла єдина свічка, наповнюючи повітря ароматом жасмину.

— Мілорде!

На світло вийшла жінка: пухкенька, м’яка, поважна, з рожевим і круглим, як місяць, обличчям і важкими темними кучерями. Тиріон відсахнувся.

— Щось негаразд? — занепокоїлася вона.

«Вейрис!» — роздратовано збагнув Тиріон.

— На якусь жахливу мить мені здалося, що ви привели мені Лоліс замість Шей. Де вона?

— Тут, мілорде,— Шей ззаду затулила йому очі долонями.— Вгадайте, в чому я вдягнена!

— Ні в чому?

— Надто ви розумні! — надулася вона, забираючи руки.— Звідки ви знали?

— Бо без нічого ти прегарна.

— Справді? — запитала вона.— Справді-справді?

— О так!

— То чи не пора припиняти теревені та стрибати в ліжко?

— Спершу слід позбутися леді Вейрис. Я не з тих карликів, які люблять публічні виступи.

— Він уже пішов,— сказала Шей.

Тиріон обернувся. Таки правда! Євнух зник разом зі своїми спідницями. «Десь тут є таємні двері — мають бути!» Тільки це він і встиг подумати, бо Шей уже розвернула його голову й поцілувала. Вуста в неї були вологі та спраглі, і здавалося, вона й не помічає ні його шраму, ні струпів на тому місці, де колись був ніс. На дотик її шкіра нагадувала теплий шовк. Коли Тиріон великим пальцем торкнувся її лівої пипки, та миттю затвердла.

— Швидше,— підганяла вона між поцілунками, і його пальці ковзнули до шнурків на бриджах.— Швидше, швидше, хочу відчути вас у собі, у собі, у собі.

Він навіть не встиг до ладу роздягнутися. Шей висмикнула його прутень з бриджів, а самого Тиріона штовхнула на підлогу й усілася згори. Коли він проник усередину, Шей скрикнула, осідлавши його й шалено стогнучи «Мій велетню, мій велетню, мій велетню!» щоразу, як з силою опускалася на нього. Тиріон так зголоднів, що вибухнув уже на п’ятому поштовху, але Шей це не розохотило. Вона лукаво посміхнулася, відчувши струмінь, і нахилилася вперед — зцілувати піт з його чола.

— Мій велет Ланістер! — промурмотіла вона.— Лишайтеся в мені. Мені так це подобається!

Отож Тиріон не ворушився, тільки обійняв її руками. «Як приємно тримати її, коли вона тримає мене,— думав він.— Невже таке солодке диво може бути злочином, за який її варто повісити?»

— Шей,— заговорив він,— люба, сьогодні — останній наш день разом. Небезпека дуже серйозна. Якщо про тебе дізнається мій лорд-батько...

— Мені подобається ваш шрам,— вона провела по шраму пальцем.— З ним ви здаєтеся лютим і сильним!

— Тобто бридким, ти хотіла сказати,— засміявся він.

— У моїх очах мілорд ніколи не буде бридким,— поцілувала вона кірку, яка вкривала нерівний обрубок його носа.

— Тобі не моїм обличчям слід перейматися, а моїм батьком...

— Не боюсь я його. А мілорд поверне мені мої коштовності й шовки? Я питала Вейриса, чи можу їх забрати, коли вас поранили в бою, але він їх віддавати не хотів. А що з ними сталося б, якби ви померли?

— Я ж не помер. Ось я тут.

— Атож,— Шей, усміхнувшись, вигнулася.— Там, де й маєте бути... Але,— ротик її скривився,— скільки мені ще доведеться сидіти з Лоліс, коли ви вже видужали?

— Ти мене слухала? — спитав Тиріон.— Можеш лишатися з Лоліс, якщо схочеш, але все-таки ліпше тобі поїхати з міста.

— Не хочу я їхати. Ви обіцяли, що після битви я знову повернуся в особняк,— вона трішки стиснула піхву, й він відчув, як його прутень, досі усередині, набрякає.— Ви казали, Ланістери завжди сплачують борги.

— Шей, чорт забирай, припини! Послухай мене. Тобі слід поїхати. В місті зараз повно Тайрелів, за мною постійно наглядають. Ти не усвідомлюєш небезпеки.

— А можна мені буде потрапити на королівський весільний бенкет? Лоліс не піде. Я їй казала, що ніхто її не ґвалтуватиме в тронній залі самого короля, але вона така дурна! — вона скотилася з Тиріона, і його прутень випірнув з неї з тихим «цмок».— Саймон каже, там буде турнір співців, і акробатів, і навіть двобій блазнів.

Тиріон уже й забув про цього тричі клятого співця, якого пригріла Шей.

— Коли це ти з Саймоном розмовляла?

— Я розповіла про нього леді Танді, тож вона його найняла, щоб співав для Лоліс. Коли дитина починає буцатися, музика її заспокоює. Саймон каже, на бенкеті має танцювати ведмідь, а ще привезуть вина з Арбору. Я ще в житті не бачила, як танцює ведмідь.

— Вони це роблять гірше за мене.

Тиріона хвилював співець, а не ведмідь. Одне необережне слово — і Шей повісять.

— Саймон каже, буде сімдесят сім страв і сотня голубів, запечених у величезному пирозі,— просторікувала Шей.— Коли шкоринку надломлять, вони вилетять на волю!

— Повсідаються на бантинах і гидитимуть просто на гостей.

Тиріон уже був постраждав від такого шлюбного пирога. На нього голуби особливо любили нагидити, принаймні так він завжди підозрював.

— А можна мені вдягнутися в шовки й оксамити та прийти як леді, а не як служниця? Ніхто й не здогадається, що я не леді.

«Всі здогадаються, що ти не леді»,— подумав Тиріон.

— Леді Танда може зацікавитися, де це покоївка Лоліс набрала стільки коштовностей.

— Там будуть тисячі гостей, каже Саймон. Вона мене й не помітить! Я собі пошукаю темне місце в кінці столу, подалі від солі, а коли ви підете у виходок, я можу непомітно вислизнути й зустрітися з вами,— взявши його прутень у долоні, вона ніжно його погладила.— Під сукню я не вдягатиму білизни, тож мілорду не доведеться її на мені розшнуровувати,— її палець, дражнячись, ковзав туди-сюди.— А якщо він схоче, я можу зробити так,— вона обхопила прутень вустами.

Зовсім скоро Тиріон відчув, що знов готовий. Цього разу він протримався довше. Коли ж він кінчив, Шей підповзла до нього й, гола, скрутилася калачиком у нього під пахвою.

— Ви ж дозволите мені прийти, правда?

— Шей,— простогнав він,— це