Злодійка, яка смикнула лихо за косички - Майкл МакКланг

-- Тобі не витримати таких чарів. Вони вб‘ють тебе, або це зроблю я. Тобі не виграти.

Я знов стала в захисну позицію Акіли, боком до нього, ліва рука і нога витягнуті, а права рука над головою, повільно кружляла, готова вдарити згори. Минуло дуже, дуже багато часу, відколи я брала участь у чомусь схожому на формальну дуель на ножах. Але таке ніколи не забувається. Проте він мав рацію; я вже відчувала, як в мене посилюється спрага, наче я нічого не пила весь спекотний день. Він міг просто бавитися зі мною, поки я не впаду без сил.

Тому я рушила в атаку.

Я підсилила чари, правою зробила ефектний фальшивий випад, а ліву направила йому в пах. Він відскочив назад, потім ще раз назад і за мої старання наніс поверхневу рану на лівій руці.

-- Я міг відрізати тобі великий палець, -- сказав він і я знала, що він має рацію. Я чудово володіла ножем. Він набагато, набагато краще.

Коли почалися спазми, то якусь мить я не розуміла що це.

Тоді до мене дійшло, що це приступи голоду; години, можливо дні голоду спресовані в один момент. Я заскреготала зубами від голоду, від зболілої плоті на спині і рваної рани вздовж стегна, та підсилила чари ще більше і метнула клинком з правої руки. Я надіялася – насправді, то молилася – що вилетівши мені з руки, він раптом не сповільниться.

Не сповільнився.

Ніж потрапив йому в горло. Він навіть не спробував заблокувати його.

Його очі розширилися. Рот обвис. Він почав душитися. А тоді витягнув ніж з шиї і засміявся до мене.

Дірки в шиї не було. Навіть крові не було. Я сіла на траву і охопила голову руками.

-- Тепер віддаси мені жабу? – запитав він.

Розділ 31

-- Яйця Керфа, -- Я підвела погляд, а він просто стояв собі, посміхаючись до мене.

Позад нього, справа від мене, дуже повільно вмирав Архат, темно-червона пляма неквапно розпливалася по його оранжевому балахоні на животі. Чому ти не змінив форму? В тебе був би шанс. Та він вже ніколи не відповість на це запитання.

Я глянула наліво позад себе, там стояв Хольгрен, з досі піднятою рукою, після того, як зірвав ланцюжок, нескінченно повільно рухаючись вбік.

Я зупинила чари. Архат впав на коліна, тоді перевернувся на бік.

Йому кінець. Дурний хлопчисько. Чого він сподівався добитися?

Хольгрен підійшов і став позад мене, я відчувала його силу. Він викликав якісь чари, і від них волоски в мене на потилиці легенько затремтіли і скрутилися.

Я опустила руки на коліна, оглянула рану, яку Гейрус наніс мені, замість того, щоб відрізати великий палець. Вздовж рани з‘явилися краплини крові.

Кров.

-- Хочеш жабу? – запитала я його. – Тобі доведеться мати справу ще з деким.

-- З ким? З магом?

Я похитала головою і витерла закривавлену руку об смарагдову траву цвинтаря.

-- Кажуть, що ніколи-преніколи не варто проливати кров у Некрополі, -- повідомила я його.

-- Ах, так? – відповів він. – І чого б це?

-- Тому, що це зауважить Сторож. І проведе розслідування. А в нього паршивий характер.

-- Це правда, -- голос пролунав наче з тисячі зяючих могил. – Щира правда.

Здавалося, що голос походить звідкись зверху. Я підвела погляд, прямо на мене дивилася статуя Заплаканої Матері. Вона змінилася.

Тепер на її грубо витесаному обличчі не було жалості чи співчуття. Їх замінили жорстокість і божевілля. Почав дути холодний, холодний вітер, з неба закровоточило світло.

-- Хто пролив кров у цьому освяченому місці? – запитала вона. – І чию кров було пролито?

-- Мою кров, -- відповіла я.

-- Його ніж, -- сказала я, вказуючи на Гейруса, який, мушу признати, не виглядав на надто стурбованого.

-- Я не питаю живих, -- сказала вона мені презирливо.

І відкрилися могили, і почали вилізати мертві.

Я глянула вниз пагорба і побачила, що до мене йде Корбін. Позад нього три найманці, і цілий сонм мертвих, яких я не знала і знати не хотіла.

-- Хто пролив кров? – запитав Сторож знов, і пів сотні пальців, в різній стадії розкладу, вказали на Гейруса.

-- Чию кров було пролито? – І пальці вказали на мене.

-- Не забудьте про нього, -- сказала я, вказуючи на Архата.

-- Його кров ще не скропила землю, -- відповів Сторож.

-- Не будь формалістом.

-- Правила – це правила, -- вона повернулася до Гейруса. – З якої причини чи за яким правом ти пролив тут кров?

Він пхикнув.

-- Порушення обітниці.

-- Якої обітниці?

-- Вона пообіцяла принести мені статуетку, яку тримає за пазухою, але відмовляється віддавати її. Отже, вона порушила обітницю.

Величезна голова обернулася до мене.

-- Це правда?

-- Я сказала, що принесу, а не що віддам її!

-- І хто тепер формаліст? Ай-яй-яй, -- вона пригрозила мені величезним пальцем, тоді глянула на мертвих, що зібралися навколо.

-- Хто був свідком цієї обітниці?

Піднявся десяток трухлявих рук. Включно, як я зауважила, з Корбіновою. Він підійшов і став поряд зі мною.

-- Дуже тобі дякую, -- сказала я, а він знизав плечима.

-- Ось мій вирок, -- сказав Сторож. – Жінка,