Злодійка, яка смикнула лихо за косички - Майкл МакКланг

-- Навряд чи, інспекторе.

Клюге невдоволено зітхнув і наказав:

-- Геть з моїх очей, обидвоє.

Тоді видав своїм людям інструкції щодо тіла Боша. Вони взялися до діла, загортаючи потвору в брезент, в той час, як Клюге палив трупи демонів мегавогнем.

-- Чув, що інспектор сказав, -- промовила я до Хольгрена.

На небі починав рожевіти світанок, коли ми пошкутильгали на мою зустріч з Червоною Рукою.

Розділ 30

-- Я так розумію, ти йдеш зі мною? – запитала я Хольгрена по дорозі в Некрополь.

-- Мені по дорозі додому, -- відповів він. Він посміхався, але притискав руку до рани на боці.

-- Знаєш якісь лікувальні чари? – запитала я. Моя спина досі палала, та й рана на стегні була не краща. Вони сильно обмежать мою рухливість в бою.

-- Боюся, це не моя спеціальність.

-- Є якісь ідеї, що нам робити з Гейрусом?

-- Як на мене, в тебе два варіанти. Віддати йому жабу. Або змусити його забрати її в тебе.

-- Хотіла б я знати, навіщо вона йому, -- пробурмотіла я.

Хольгрен коротко засміявся.

-- Цікаво, чого може хотіти король вбивць від виготовленої богинею зброї?

-- Ну, власне, -- відповіла я. – Не хочеться повторювати, але ти не бачив його. Я бачила. Йому не потрібен якийсь чарівний клинок, щоб бути найнебезпечнішим створінням на двох ногах. Він не зробить його кращим вбивцею, Хольгрене. Ідеал неможливо покращити.

-- Бачу, він справив на тебе враження.

Я знизала плечима, і кинулася, щоб зупинити екіпаж, що саме з‘явилася з-за рогу. Принаймні не доведеться йти пішки на місце своєї загибелі.

-- -- --

Коли ми туди дісталися, ворота були відкриті.

-- Може підеш додому? – запитала я Хольгрена, коли ми зайшли.

-- Я залишуся з тобою.

-- Немає сенсу ризикувати життям. Це не твоя бійка, і ніколи не була твоєю.

-- Отже, ти вирішила битися? – відповів він, знехтувавши моїми словами.

-- Це тільки вислів такий. – Ми наблизилися до пагорба, почали підійматися до статуї Заплаканої Матері. Вона була якоюсь простакуватою.

-- Гадаю, я знаю тебе достатньо добре, щоб сказати, що ти помиляєшся. Для мене цілком очевидно, що ти, Амро Тетіс, якщо тобі дати вибір, битися чи здаватися, завжди обереш кляту бійку.

-- Ти хочеш сказати, що я вперта?

-- О, так, саме так. До того ж любиш сперечатися.

-- А от і ні.

-- Не дивись так на мене, але ти вперта. І любиш сперечатися.

-- Сам такий, але я?

Це викликало в нього сміх. Але він швидко стих, а його очі стали суворими. Я прослідкувала за його поглядом.

Прямо під Заплаканою Матір‘ю стояв Гейрус. Він виглядав на знудьгованого, і нетерплячого.

Коли ми наблизилися на відстань кількох метрів, він сказав:

-- Вона в тебе. Давай сюди. – Він протягнув руку.

-- Вона в мене, -- відповіла я. – Але я повинна знати, що ти збираєшся з нею робити.

Він підняв голову, на його обличчі промайнув збентежений вираз.

-- Ти знаєш, що я можу і вб‘ю тебе, однак продовжуєш поводитися так, наче твої потреби чи твої питання мають якесь значення.

-- Само питання має значення, не важливо хто його питає.

-- Чому?

-- Тому що тобі не потрібен цей Клинок, щоб стати могутнішим. Ти й так найнебезпечніша людина на землі. Тому, Гейрусе, Червона Рука, що ти збираєшся з ним робити?

-- Чудове запитання, -- сказав Архат, який раптово з‘явився в кількох метрах від нас.

-- -- --

-- Я попереджав тебе, щоб ти тримала його подалі від мене, -- зашипів Гейрус.

-- А я попереджала тебе, що він не мій пес, -- відповіла я.

Архат підійшов.

-- Отже, Творцю Королів, Вбивце Богів, чому б тобі не відповісти на запитання? Ти чудово знаєш, що трапиться, якщо звільнити Клинок. Що ти хочеш від нього?

-- Що я хочу від Клинка, не твоя справа.

-- Ти знаєш, що це неправда. Мені доручили стерегти його.

-- І ти зазнав невдачі.

-- Ще ні.

Гейрус зробив рух і раптово в животі Архата з‘явився ніж.

-- Тепер ти зазнав невдачі, -- глузливо посміхнувся Гейрус йому в обличчя.

В цю мить Хольгрен розірвав чарівний ланцюжок в мене на шиї.

-- Пам‘ятай, -- прошепотів він, коли ланцюжок падав на землю. – Не вбий себе.

А тоді він впав на траву і все змінилося.

Здавалося, світ завмер. Я розглянулася навколо себе, я немов дивилася на картину. Хольгрен стояв, його губи все ще формували останній звук, який він вимовив. Архат втупився в очі Гейруса, його обличчя тільки починало виражати агонію від леза в кишках.

Я вихопила два ножі й вирушила в їхньому напрямку.

-- Давай, Червона Рука, -- промовила я і його голова смикнулася в мій бік. – Зараз ми побачимо чого ти насправді вартий.

Він посміхнувся і витягнув свій ніж з Архата. Він навіть відсалютував мені ним. А тоді полетів на мене, як і раніше невиразною плямою.

Думкою я змусила чари Хольгрена підлаштуватися під нього і зустріла його випад в більш-менш пристойній захисній позиції, зап’ястком відбила руку з ножем наліво, після цього сама