Танок драконів - Джордж Мартін
— Моя служниця. Немає в мене рабів... Чому вона плаче? — не зрозуміла Дані.
— Через свого брата,— пояснила Іррі.
Решту розповіли Скагаз, Резнак і Сірий Черв’як, коли їх впустили до Дані. Ще вони не заговорили, а вона вже здогадалася, що новини погані. Вистачило одного погляду на бридке обличчя Гирявого.
— Сини гарпії?
Скагаз кивнув. Вуста його були похмуро стиснуті.
— Скільки загинуло?
Резнак заломив руки.
— Д-дев’ятеро, ваша препишносте. Лиха справа, моторошна. Страхітлива ніч, страхітлива.
Дев’ятеро. Це слово устромилося їй у серце, мов кинджал. Щоночі під східчастими пірамідами Міріна триває війна тіней. Щоранку, коли сходить сонце, знаходять нові трупи, поряд з якими кров’ю на цеглі намальовані гарпії. Будь-який вільновідпущеник, занадто успішний чи відвертий, приречений на смерть. «Але дев’ятеро за одну ніч...» Це налякало Дані.
— Розповідайте.
Заговорив Сірий Черв’як.
— На ваших слуг напали, коли вони патрулювали цегляні вулиці Міріна, щоб зберегти ваш королівський мир. Усі вони були добре озброєні списами, щитами й короткими мечами. Ходили по двоє і по двоє загинули. Ваші слуги Чорний Кулак і Сетерес загинули в Мазданському Лабіринті від арбалетних стріл. Ваших слуг Мосадора й Дюрана завалили камінням з річкової дамби. Ваших слуг Еладона Злоточубого і Вірного Списа отруїли у винарні, куди вони щоночі заходили під час патрулювання.
Мосадор! Дані стисла кулак. Місанді з братами забрали з рідного дому на острові Наат нальотчики з островів Василіска та продали в рабство в Астапорі. Маленька Місанді виявила неабиякий хист до мов, тож добре панство зробило з неї тлумачку. Мосадору й Марселену не так пощастило. Їх оскопили й віддали в незаплямовані.
— Нікого з убивць не взяли?
— Ваші слуги арештували хазяїна винарні разом з доньками. Вони запевняють, що нічого не відали, і благають про милосердя.
«Усі вони запевняють, що нічого не відали, і благають про милосердя».
— Нехай з ними попрацює Гирявий. Скагазе, тримайте їх окремо й добре допитайте.
— Слухаюся, ваша вельможносте. Їх допитувати м’яко чи різко?
— Для початку м’яко. Послухаємо, що вони казатимуть і які імена викажуть. Можливо, вони і справді ні до чого,— завагалася Дані.— Дев’ятеро, сказав шляхетний Резнак. Хто ще?
— Троє вільновідпущеників — їх зарізали просто вдома,— пояснив Гирявий.— Лихвар, швець і лірниця Райлона Рі. Їй, перш ніж убити, відрізали пальці.
Королева здригнулася. Райлона Рі на лірі грала солодко, як сама Діва. Ще рабинею в Юнкаї вона грала в родинах усіх високородних містян. У Міріні вона стала однією з провідниць юнкайських вільновідпущеників і виступала від їхнього імені на радах у Дані.
— Більше нікого не взяли, тільки винаря?
— Нікого, мусить із сумом зізнатися відданий вам. Перепрошуємо.
«Вони благають про милосердя? — подумала Дані.— Ось і отримають милосердя дракона».
— Скагазе, я передумала. Допитайте винаря різко.
— Це я можу. А можу на очах у батька різко допитати доньок. Так він точно кілька імен викаже.
— Робіть як знаєте, але імена мені добудьте,— промовила Дані; гнів пропікав їй нутро.— Більше не дозволю вбивати незаплямованих. Сірий Черв’яче, відклич своїх людей у касарні. Відтепер вони оборонятимуть мури, брами й мене. Відсьогодні нехай мірінці самі зберігають мир у Міріні. Скагазе, сформуйте нові патрулі — порівну з гирявих і вільновідпущеників.
— Як накажете. Скільки взяти людей?
— Скільки вам треба.
Резнак мо Резнак ахнув.
— Ваша препишносте, де брати гроші, щоб платити стільком людям?
— З пірамід. Назвіть це кривавим податком. Сто золотих з кожної піраміди за кожного вільновідпущеника, убитого синами гарпії.
На обличчі Гирявого заграла посмішка.
— Буде зроблено,— промовив він,— але ваша ясновельможність мусить знати, що велике панство Жаків і Мереків готується покинути піраміди й піти з міста.
Данерис уже до смерті набридли Жаки і Мереки — та їй набридли всі мірінці, заможні й незаможні.
— Нехай забираються, але з собою можуть узяти лише натільний одяг. Усе їхнє золото має залишитися нам. І всі їхні запаси харчів також.
— Ваша препишносте,— пробурмотів Резнак мо Резнак,— ми не знаємо напевно, що ці шляхтичі зібралися долучитися до ваших ворогів. Швидше за все, вони просто переїздять у свої маєтки в горах.
— Тоді тим паче не заперечуватимуть, що ми тут посторожимо їхнє золото. В горах усе одно нема чого купувати.
— Вони бояться за своїх дітей,— сказав Резнак.
«Так,— подумала Данерис,— а я — за своїх».
— Тому їм слід гарантувати безпеку. З кожної родини я заберу по двоє дітей. З усіх інших пірамід також. Хлопчика і дівчинку.
— Заручників,— радісно мовив Скагаз.
— Пажів і чашників. Якщо велике панство заперечуватиме, поясніть їм, що у Вестеросі вважається за велику честь, коли дитину обирають служити при дворі,— сказала Дані, більше нічого не уточнюючи.— Ідіть виконуйте наказ. А я оплакуватиму мертвих.
Повернувшись у свою кімнату на верхівці піраміди, вона побачила, що Місанді тихо плаче на своєму солом’янику, стараючись притлумлювати схлипи.
— Ходи до мене спати,— покликала Дані свою маленьку тлумачку.— Світанок ще не скоро.
— Ваша світлість дуже добра до відданої вам,— озвалася Місанді, прослизаючи під простирадло.— Він був чудовим братом.
Дані пригорнула дівчинку.
— Розкажи мені про нього.
— Коли ми ще були маленькі, він навчив мене лазити по деревах. Він умів голіруч ловити рибу. Одного разу я побачила, як він спить у садку, а по ньому повзає сотня метеликів. Він того ранку був такий гарний... я так його любила!
— А він любив тебе,— Дані погладила дівчинку по голові.— Тільки скажи — і я відішлю тебе з цього жахливо місця. Ми знайдемо корабель і доправимо тебе додому. На Наат.
— Краще я залишуся з вами. На Нааті мені буде страшно. Що як знову з’являться работоргівці? З вами я почуваюся в безпеці.
В безпеці. Від цього слова в Дані аж сльози на очі набігли.
— Я дуже хочу, щоб ти була в безпеці.
Місанді же ще зовсім дитина. З нею Дані й сама почувалася дитиною.
— Коли я була маленька, ніхто не переймався через мою безпеку. Ну, сер Віллєм мене оберігав, але він помер, а Вісерис... мені хочеться тебе захистити, але... це так складно! Складно бути сильною. Не завжди я знаю, як маю чинити. Але ж я мушу знати. В людей, окрім мене, нікого немає. Я ж королева... я...
— ...матір,— прошепотіла Місанді.
— Матір драконів,— сказала Дані, затремтівши.
— Ні. Матір нам усім,—