Волонтер - Дмитро Білий

Закінчивши, вона відкинулася на спинку крісла й заплющила очі.

„Красива, але за собою не слідкує, — мимоволі зауважила гостя, — утім, як для цієї глухомані виглядає досить ефектно — японка, мабуть, непогано про неї дбає“.

— Вам треба поїсти, — почувся за спиною Інги тихий і тонкий — майже дитячий — голос японки. Аюмі нечутно поставила перед дівчиною декілька запашних страв і налила повний келих червоного вина. Тільки зараз Інга відчула, наскільки вона стомилася, змерзла та зголодніла.

— Спочатку випийте вина, — не розплющуючи очей сказала Тереза, — воно допоможе вам розслабитись і швидко зігрітися.

Дівчина взяла келих і не без вагань випила його до дна, відразу відчувши, як напруга останніх божевільних днів щезає. Потім узялася за страви, що виявилися надзвичайно смачними. І вже, угамувавши голод, Інга знову випила вино, дбайливо налите Аюмі.

Господиня вже сиділа перед великим роялем, замислено поклавши довгі бліді пальці на клавіші.

— Моєму дідові пощастило. Він жив у звитяжні часи, які пульсували справжнім життям…

Вона почала тихо награвати. Легкі звуки ноктюрну наповнили зал…

— У ті часи господарі вміли підтримувати заведений порядок. Особливо складно це було зробити в цих диких краях, де ще відносно недавно буянили ці безжальні гайдамаки… Але дід вмів навести справжній лад…

Інга здивовано дивилася на графиню — здавалося, та вся охоплена збудженим маренням.

— Але менше з тим, — Тереза припинила свою гру і впритул подивилася на гостю. — А ви дуже гарна!

Дівчина відчула, що її обличчя чи то від вина, чи то від погляду господині, палає жаром. Тереза протягнула до неї руку, ніби збираючись торкнутись високих грудей, але відразу прибрала її.

— Вам необхідно відпочити. Аюмі проведе вас до вашої кімнати, допоможе переодягнутись, прийняти ванну, а завтра вже ми з вами весело проведемо час, — Тереза провела очима Інгу, яка, подякувавши, пішла за китаянкою до спальні…

…Декілька хвилин жінка нерухомо сиділа із заплющеними очима, з її вуст вирвався тільки тихі слова:

— А часу в нас буде достатньо…

…Інга стояла перед великою ванною, наповненою гарячою водою. Аюмі поклала на полицю біля ванни великий махровий рушник із вишитими на ньому ієрогліфами. Гостя вже почала розстібати ґудзики на комірці, але сором’язливо озирнулася на японку.

— Дозвольте мені допомогти вам, — ніжним голосом із майже непомітним акцентом промовила Аюмі і, усупереч несміливим запереченням гості, почала допомагати їй знімати одяг. Та навіть не відчувала її доторків, здавалося, що одяг, немов підкоряючись чарівній силі, сам повільно полишає тіло.

Від гарячої пари з ванни, від червоного вина та тонких хмаринок диму, які повільно розпливалися по кімнаті з тліючих паличок (вони стояли в чудернацьких вазах по всій ванній кімнаті) в Інги задурманилося в голові. Аюмі повністю роздягнула її і розплела дві довгі чорні коси. Наче в стані глибокого трансу, гостя, покірна ледь відчутним дотикам рук помічниці, ступила у ванну. І відчула, як японка повільно ллє з великого фарфорового глеку гарячу воду на її плечі. Підкорившись м’якому натиску струменів, Інга опустилась у воду, відкинувши голову на виступ з каучуковим валиком. Аюмі щось промовляла по-японськи. В інтонаціях її лагідного голосу відчувався віршований речитатив на межі зі співом. Цей ритм, запаморочливі пахощі, гаряча вода й долоні Аюмі, якими та почала ніжно розминати плечі Інги, загіпнотизували дівчину. Аюмі торкалася її ледь чутно, але ці дотики сповнювали тіло гості млосним відчуттям солодкого безсилля. Раптом дівчина зрозуміла, що японка керує нею, як вправний ляльковод своєю маріонеткою. Аюмі знову примусила її підвестися й почала розтирати її смагляве тіло — спину, високі пружні груди, живіт, стегна… Інзі здалося, що ось-ось втратить свідомість… Вона отямилась, зібравшись з останніх сил і відвела руки японки від своїх стегон.

— Дякую, Аюмі, — ледь рухаючи губами промовила Інга, — далі я сама.

Японка, не змінюючи спокійного виразу обличчя, склала перед собою руки, долоня до долоні, вклонилася й нечутними дрібними кроками вийшла з ванни…

Тереза знову нахилилася над тацею з кокаїном і втягнула в себе другу доріжку… Із забуття її вивів тихий голос Аюмі:

— Господине, дівчина у своїй спальні, я провела її до ванної кімнати й дала їй ту нічну сорочку, що ви наказали…

Тереза повільно підвела на японку свої очі:

— Ми могли б зробити це вранці, але ти знаєш, на цей раз я не зможу очікувати. За три дні ми вже маємо передати її Вану, він уже дав завдаток, тому не будемо гаяти часу…

Господиня підвелася, розкрила шухляду у старовинному комоді, витягнула звідти декілька в’язок жорстких конопляних мотузок і протягнула їх Аюмі:

— Ти знаєш що робити, — промовила вона, відчувши, що серце заколотило в грудях, — Тобі допомогти? Дивись, ця дівчинка сильна й хоробра, до того ж, скоріше за все, у неї в ридикюлі револьвер.

— Я впораюся, господине, але якщо вам буде приємно…

Тереза кивнула:

— Я піду з тобою…

Спальня, виділена гості, була досить велика, але половину її займало ліжко, біля якого на підлозі лежала кошлата шкіра білого ведмедя. Весь простір кімнати освітлювало всього лиш декілька свічок, і по стінах, завішаних пухнастими килимами, повільно розпливалися і зникали тіні.

Інга сиділа на ліжку й розчісувала мокре волосся. На дівчині була вдягнута тільки тонка, майже прозора шовкова нічна сорочка, яка приємно облягала тіло. Інга відчувала, що, незважаючи на божевільні, смертельно-небезпечні пригоди, у вирі яких вона опинилася за останній місяць, і котрі вкрай виснажили її, година, проведена у ванні, повернула їй сили. Невже вона нарешті знайшла безпечний притулок для себе? Перебути в цьому, хоч і похмурому, маєтку декілька днів… а потім все повернеться до звичного